Розв’язуючи математичну задачу української доби – 25х73, все більше схиляюся до висновку, що вона не стільки математична, як філософська.
«Частина» може бути зрозуміла тільки через ціле, а ціле, як учив Арістотель, більше за суму своїх частин. Тобто нинішня дразлива конфігурація 25х73 не є стала, але є ціла. І треба прийняти її як даність української цілісності.
Згадую улюбленого Мішеля Монтеня.
Коли його запитали, чому він приятелює з літератором Етьєном де ла Бесі, той відповів: «Бо він – це він, а я – це я».
А ще згадую карпатського мудреця Андрія Ворона.
«Чи є в людей хоч одне щось спільне?» – питали його.
«Одне є – ми всі різні. Як бджоли. Але вони одностайні у вулику і тримаються рою. І виводять та запліднюють собі матку, і вкупі годуються, гріються, плодяться, захищаються від ворогів…».
Пасічники знають, що за різних обставин і ситуацій різна кількість бджіл по-різному себе поводить. Відсотки активності постійно міняються. Але це не математичні закони рою. Це філософія його існування. І виживання.
Мирослав Дочинець
