Жила в нас на вулиці Тоня на прізвище Черевко. Ще в школі її дражнили то Пуздро, то Сальце. Но красіва вона була, правди ніде діти, як лялька.
— Нічого, — казали дівчата, — заміж вийдеш і прізвище поміняєш! Жодних проблем.
— Та да! У мене дівоче прізвище теж не «альо», Пуп, — сміялася Свєтка, — а тепер — Пожарська, неначе яка бояриня.
— А в мене прізвище було Ковбаса, і нічого, зараз — Шевченко, — додавала вчителька молодших класів Людмила Стратонівна.
— Надо було подвійне брать — Ковбаса-Шевченко.
— Або Шевченко-Ковбаса!
— О! Почалося! Вам дай волю то будете до ночі ржать!
Коли Тоня почала зустрічатися з командіровочним Тарасом, дівки оживилися.
— Ну шо ти? Готуєшся на зміну прізвища?
— Та.., побачимо.
— Та шо там бачити, видний же хлопець!
— Видний, але прізвище не «альо».
— Та ти шо! І яке?
— Барило.
— Як?!
— Та отож. Все дитинство Черевком була, а тут — Барило!
Однак, зрештою, з тим Тарасом шось не вийшло. Так Антоніна Черевко і не стала Барилом. А закінчила технікум і подалася до Німеччини на заробітки.
— Ви чули, дівки? — розповідала через деякий час Свєтка біля під’їзду, — Тонька таки заміж вийшла! В Німеччині! Фотку мені на вайбер прислала, дивіться…
— А шо? Сімпотний! — роздивлялися дівки фотографію де Тоня у білій сукні була поруч з блондином в окулярах, — то тепер вона у нас фрау Черевко?
— Та ні, там все в рази крутіше, — сміялася Свєтка, — вгадайте як прізвище?
— Невже Гітлер?
— Та ні.
— А як?
— Зєльц!
— Та ти шо?
— Клянуся!
— Ти ба? Від судьби не втечеш!
Дівчата вирішили, шо Тоні все одно пощастило. Таж не Барило! І не Кендюх! А фрау Антоніна Зєльц! Аж звучить якось сексуально.
Руслан Горовий
