Старенька дупляста (в чому й душа тримається) білоналивна яблуня позбувається зайвини. Яблука денно й ніщно гупають об дашки, котяться в траву й квітники – на радість землі, мурашкам і всім яблукоїдам.
Я викотила з-під стебел зеленого килима чотирьох гарненьких «пасинків». Сиджу, хрумкаю і зненацька розумію, що кожне наступне яблуко має зовсім інший смак, ніж попереднє.
А хіба так буває?
Сорт же один – білий налив, але.
Одне – трохи сухувате й пріснувате; інше, більш солодко-кисле, соковите, сік бризкає навсібіч; третє просто солодке і аж кришталево світиться на сонечку. Четверте надкусила й не розпробувала, бо в ньому вже оселився черв’ячок, а тут я зі своїм жахливим вторгненням.
А у них там, може, теж сієста з родиною або й кумами, бо вчора весь день лив і лив дощ, а сьогодні сонячно і +26.
Яблука такі теплі на дотик.
А раптом у яблунь — все, як по нашій людській подобі, коли в одній родині від одного кореня народжується стільки абсолютно різних особин?
Але я собі дивуюсь: чому ж взимку, куплені в супермаркеті, яблука одного сорту мають абсолютно однаковий смак?
Інеса Фтомова
