Донедавна як зателефоную матері, то вона мало не плаче: «… шо це за кара Божа — і там, чую, дощик пройшов, і там промочив земельку, а наше село обходить… І шо ж це за наказаніє, і за шо ж це нам сеє прокляття?!»
Аж раптом зі слухавки голос моєї матері, ніби в день храмовий – дощ пішов, і такий «же ж ловкий, шо хоч жмені підставляй і пий!».
Про те саме, але вицігорно й поетично, пише Василь Бабух, дивовижний буковинський римувальник…
***
Корова на дощ поглядає зі стайні,
Дожовує кінь у конюшні овес.
Хвала вам, травневі дощі життєдайні,
Даровані Богом з високих небес.
Селяни вас ждали, лякаючись спеки.
Горіла під сонцем довкола земля.
Крильми лелечат закривали лелеки.
І сохли, і чахли під сонцем поля.
Та впали на доли омріяні зливи,
Селяни чекали цих світлих чудес.
Хвала вам, травневі дощі життєдайні,
Даровані Богом з високих небес!
Василь Бабух
