З давніх давен листопад (для мене) був чимось таким вогким, темним, бридким, холодним, нудним, тим, що якось треба пережити й назавжди забути. Але нинішній не такий.
Листопад 2019-го наповнений буквами (книги), хрестиками (вишивка), недоколотими горіхами, невпорядкованою капустою (привіт від Діоклетіана), купою незроблених справ (куди поділись цьогорічні короткі весна й літо?)
Букви
Нобелівська лауреатка (2018 р.), польська письменниця з українським корінням Ольга Токарчук (57 років). Вишукано гарні переклади українською: «Веди свій плуг понад кістками мертвих», «Правік та інші часи», «Бігуни» — я прочитала за кілька ранків/днів/ночей з короткими перервами на сон та побутові справи. Досі перебуваю під враженнями. Це те, що можна й треба читати тим, над ким владарює Слово.
І весь час за читанням підсвідомість мою колупала думка, що й у нас є не гірші автори, і ми теж, також, атож…
Хрестики
Півтора року не брала до рук голку. І то не просто хрестики, а вправа для мозку, бо варто думкам полинути вбік, так вже й півсотні різнокольорових хрестиків покладені не на ті квадрати, і – аааааа!
Капуста
От їй поки що нічого поганого не сталося, хоча чужинські вівці таки добряче попорпалися над качанами, тим не менше, голод нам не загрожує. І, як казала одна моя вправна знайома: «Треба саджати й сіяти на трудящого, просящого й крадящого».
Інеса Фтомова,
світлина Давида ДУБНИЦЬКОГО
