Років 15 тому, такої ж пори, ми були в Тайланді — в теплі, на морі, і з кокосами. Закритий пляж, туристів не багато, за кілька днів всі звикли до сусідів, і почали знайомитись.
До нас знічев’я підійшов стрункий і сивий чоловік — його щодня ми бачили в морських запливах, як потім він сказав: по 2 км щодня.
Він — грек, 68 років, одружений з німкенею, живе в Німеччині, пенсіонер, щороку кілька місяців — в Тайланді…
— А звідки ви?
— Ми — з України.
— О-о!, — каже, — Україну знаю, ми з вами — ортодокси!
На щастя, я відразу зрозумів, що він — про віру, тому — жодних нот, скандалів. І хоч у православ’ї є нюанси (греко-католики теж православні, лише церковна вертикаль — інша), мені забракло б лексики все пояснити, тому я швидко загалом погодився: так, ортодокси…
— Чому, — питає далі, — за десять років я ще не бачив у Тайланді стареньких з України?
— Бо пенсія мала, — кажу, і на піску малюю цифру: $50.
— На день?!, — він очевидно здивувався.
— Та ні, — кажу, — на місяць…
На цьому наш бадьорий і щасливий грецький німець чи німецький грек здався: замовк, задумався, махнув рукою — як мару відігнав, і швидко рушив до води, у черговий свій заплив.
У нас перед нашими батьками — великий борг.
Той фінансовий борг — вже ясно — залишиться несплаченим. Тому – любіть їх! Навідуйтесь! Дзвоніть!.. Їм і собі на радість. Поки є час…
Василь Яцура
