I have a dream.
Дуже хочу, аби російськомовна культура займала в житті моєї родини якомога менший простір. Шоб була собі як стара бабина скриня, в яку зазирають пару разів за життя в пошуках чогось пам’ятного, однак не більше.
Я знаю, що це і є русофобія.
І чітко розумію звідки вона в мене. Щоправда моя русофобія не волає, щоб щось забороняти, вона штовхає створювати альтернативу.
Звісно, все те, що я створю за життя, не пересилить той величезний пласт чужої культури, яку нам нав’язували і нав’язують як братню, чи навіть рідну. Однак, я ж не один такий! Тож з часом кількість українського контенту все більше переходитиме в якість і відповідно займатиме місце чужого.
«А как же Пушкін? Гоголь? Ти что?!» — прямо чую голоси опонентів.
Та як?
Так само як для більшості — Шекспір, Блейк, Хаям, Кортасар та інші. Ви ж якось прожили життя, не читаючи їх в оригіналі?
Повторюю для неуважних.
Я тут не про заборону. Ніхто вам Цоя не вимикає. Я тут про творчість і народження нового.
Руслан Горовий
