1 жовтня. Осінь. Покрова. Одне з найбільш шанованих в Україні свят. І день захисників і захисниць. І День козацтва, і — Покрови Пресвятої Богородиці. Не знаю чому, але для мене втіленням і символом Покрови завжди був козак Мамай. Так я візуалізую Покрову.
Існує маса інтерпретацій давнього зображення Мамая. Але все це тільки версії. «Хоть на мене дивишся, та не угадаєш»…
Для мене найближче – буддистське чи україно-буддистське тлумачення сенсу. Все скороминуще, все – суєта, є тільки Шлях та Доля. Мамай – це козак Василь, в образі Івана 
Миколайчука з «Пропалої грамоти» Бориса Івченка.
Козак Мамай був надзвичайно популярним персонажем на теренах козацької України, на обох берегах Дніпра. Його малювали на дверях, на скринях, на стінах, на хатах, на посуді і на вуликах.
На цій картині Мамай сидить на купі черепів. То – черепи ворогів. Ворогів України. Бо «згинуть наші вороженьки», а козак – вічний. Вічна – Україна! Так було, так є, так буде!
Кажуть, що така картина висить в кабінеті керівника Служби божої України Василя Малюка. Там, де багато знають про черепи ворогів. Бо така робота в непевні часи…
З святом всіх! З Покровою! З вдячністю до наших Захисників і Захисниць! Героям – слава! Хай боронить і захищає свята Покрова Україну!
Віталій Чепинога
