Стан сучасного світу, принаймні його християнської (читай технологічно-прогресивної) частини, особливо тяжкий тим, що логіка його розвитку неминуче призводить, власне, вже призвела, до повсюдної здачі влади нікчемам.
Народ, удостоєний титулу «єдиного носія влади», в умовах технологічного комфорту ледащіє, розвиває смак до споживацтва і, як наслідок, делегує свою нелегку ношу (владу) кому завгодно, аби скинути з голови той клопіт та віддатися заслуженому споживанню.
Народ завжди делегує владу.
Навіть в умовах феодалізму, деспотії, монархії, тиранії й т. ін. Делегує, але кому? Делегує, але як контролює своїх обранців?!
Ото ж бо й воно.
Коли запаси добробуту благенькі й без жорсткої організації виробництва та ще жорсткіших принципів розподілу швидко наростає банальний голод, тоді що народу, що його «обранцям» доводиться повсякчас бути пильними. Бо коли щось не так, то ще й невідомо, що станеться перше – худий здохне чи гладкому голову відрубають.
Такий божий розклад завжди забезпечував багато прямої жорстокости, але також і всезагальну потребу тримати при владі розумних і сильних людей.
Важливим (на мій погляд головним) наслідком технологічного прогресу вже протягом ХХ століття стало задовільне харчування громадян. Ні, не просто задовільне, а дуже задовільне. З надлишком. Голод став неможливим: тепер, коли щось, його доводиться організовувати спеціально.
Всякі моровиці типу холери, тифу, чуми стали неможливими – не так завдяки Пастеру, як завдяки доброму харчуванню. Війни перестали бути природними й добропорядними («Іду на ви»), тепер, коли щось, їх приходиться довго готувати, ретельно планувати та вміло провокувати. А нове тисячоліття вже ознаменувалось і зовсім новим типом геноциду – гібридними та миротворчими війнами.
Зрештою, хоч би як мінялися способи кровопускання людству, суть їх залишається незмінною: геноцид. Люди вбивають людей. Масово. Видно, щось таке є в природі гомо сапієнса, що унеможливлює його природнє мирне життя. Цю патологію давно списували на рахунок боротьби за існування в умовах обмежених ресурсів, але новітня історія показала, що й надлишок ресурсів не поліпшує становище, а навпаки, призводить до ще масштабніших конфліктів.
От тільки як розуміти «надлишок ресурсів»? Це коли всі кричать про зубожіння, нестерпні економічні умови й страшну несправедливість (влади) – але ніхто й пальцем не ворухне, щоб припинити цю несправедливість. Це коли ніщо не примушує неосвічених тяжко працювати фізично, а освічених – продуктивно й тяжко працювати мізками. Чому так? Чи не тому, що кицька прекрасно знає, чиє сало їсть? Чи не тому, що ніяка совість і ніяка свідомість не примусить людину тяжко працювати, якщо ця людина нагодована й перегодована?
І чудово розуміє, що на її вік ще вистачить… Вистачить… Вистачить…
Василь Триліс
