Одинадцять залитих пивом, заяложених копченою ставридою столиків-стійок та ще два оцинковані відливи біля вікон з вулиці – резервація для тих, що завжди мають привід для реготу.
В центрі уваги – якийсь новенький.
Розповідає, що прийшов до тями на драбині, щаблі вниз і щаблі вгору, опускаюся – йо-ма-йо! – драбина ніяк не кінчається… Значить, яма дуже глибока. Починаю лізти вгору – теж нема кінця-краю… Далі дивлюся, щось червоне наді мною світиться, протер очі – бля! – семафор..!
То ти шпали з драбиною переплутав?!!
Сміються – і жодному не приходить в голову, що чоловіка дивом не перерізало поїздом…
Можливі трагедії тут не беруться до уваги, бо кожен з власного досвіду знає, що п’яному Тато соломку стеле.
Володимир Кашка
«Картотека пана Альфи, №4746»
