Кажуть, що там, де двоє українців…
Едуард Ціолковський походив із давнього козацького роду Наливайків. Того самого – гетьмана Северина. І дуже цим пишався.
Та, здається, доля з самого початку вирішила випробувати на ньому закони опору матеріалу. Живого. «Найтемніші, найсмутніші», як він казав, прикрості тяглися нескінченною лиховісною чередою. Важка хвороба, глухота в дитинстві, відрахування з гімназії за неуспішність, смерть матері, відмова прийняття в технічне училище, заробляння на себе, нещастя в родині, втрата братів, повінь, яка знищила пристрої і рукописи, невлаштованість і неприйняття його світом, втрачання зору, до всього – злоякісна пухлина.
Лікарі розвели руками.
Тобто медична сфера його прирекла. Тоді він звернувся до ноосфери Володимира Вернадського, в яку глибоко повірив. У царину «вишнього» розуму, де панують закони мудрості й гармонії. Поклався на енергію прани, віддався їй усім серцем і духом.
Ночами піднімався на дах аматорської лабораторії, слухав небо, дихав небом, молився. Тут же записував свої одкровення до зошита «Мрії про землю і небо». Це була втеча від темряви в собі і в оточенні, «гонитва за новим світлом і новим простором».
Рак відступив.
Це був знак. Він зрозумів, що небо благословляє його. І вирішив йому віддячитися. Несподівано для всього світу (зрештою, і для нього самого) з’являється славнозвісна «формула Ціолковського», яка відкрила людині дорогу в позамежжя. А за ним закріпила першість у науковому освоєнні космосу. Він підніс до ноосфери Вернадського свою мрію – ідею багатоступінчастого міжпланетного корабля. Власне, точними розрахунками поєднав землю і небо, довів «космізм земного життя», що проголошував Вернадський.
Та все ж це були тільки захмарні сподівання, високі прагнення, жадання польоту. І тоді з’явився третій, який дав цим поривам крила. Чоловік із м’яким поглядом і твердими устами – щелепи зламали графином під час допиту в ГУЛАГу. Житомирянин Сергій Корольов.
Виховувався в бабусі в Ніжині, яка, щоби прогодувати доньку з онуком, квасила огірки й продавала. Огірки були його першими іграшками – такі схожі згодом стануть на них його балістичні ракети…
П’ять років цей «ворог народу» мив золото на Колимі. Бачив: найдорожчий елемент матерії осідає в намулі, розумів: найцінніші помисли глузду і духа піднімаються до зірок…
І от сталося.
Завдяки йому 4 жовтня 1957 на навколоземну орбіту було виведено перший штучний супутник землі. Відтак – двох собак. А 12 квітня 1961 р. вперше у світі був здійснений політ людини в космос. Туди, куди споконвіку замріяно дивилися гречкосії й чумаки. І їхні діти. Так троє українців помогли один одному. А заодно й світові, наблизивши його до неба.
Кажуть, що там, де двоє українців…
Але це, мабуть, закон іншого виміру – земного, приземленого.
Мирослав Дочинець
