Комусь вона здається «свіжою». Це не так. Порох її тлів і спалахував епізодично століттями. А дріжджі її – ненависть.
Росія ненавидить усіх сусідів, якщо вони не хочуть розчинитися до цятки в «руском міре». Тепер і ми серед них. У першу чергу ми. Майже три чверті росіян готові за це фізично нас знищувати. Ось головний момент істини російсько-української війни – ненависть. Все інше – популістська белетристика.
Гаряча ненависть нападника – страшна зброя.
Сильніша за неї тільки холодна ненависть. Ненависть жертви. Це не найкраща емоція, але дуже стійка і потужна. Складова інстинкту самозбереження. Психологи кажуть, що коли воїн приречений, то він стає безстрашним. Іншими словами – безсмертним.
Так з’являються 300 спартанців, 300 юнаків під Крутами, 300 нескорених криївок у тилу загарбника, 300 студентів на Красному полі Карпатської України, 300 кіборгів… Їх армада знищує, але не перемагає. Такий закон збереження холодної ненависті захисника свого Дому.
Доки ця війна?
Вона закінчиться лише для мертвих. У тому чи іншому вигляді триватиме вічно (див. історію та географію). Тому з війною треба змиритися, як це сумно не звучить. Ми мусимо ставати новою Фінляндією, новим В’єтнамом, Ізраїлем, новою Спартою – сильною технократично-мілітаристською державою, новою ланкою в порушеній геополітичній системі світу. Інакше не вбережемо себе.
Це, так би мовити, горизонтальні істини, земні.
А є ще й вертикальні – духовні. Бог чомусь (!) зберіг нас, провівши через сім пустель історичного бездоріжжя і нищівних лихоліть. Зберіг для нас найкращі терени на землі, чи не найкращу мову. Зберіг наш дух. Значить, чогось від нас чекає. Значить, має на нас надію. І ми це нарешті зрозуміли…
Мирослав Дочинець
