Українська журналістика: між краваткою і трусами

Дуже багато з нас висловлюють критичне ставлення до президента України Порошенка. Це — наше право і наш обов’язок як людей незаангажованих.

Але в моїй голові ніяк не вкладається, коли я спостерігаю нищівну, та ще й особистісну критику з боку відповідальних осіб, які однією рукою годуються від влади, яку очолює пан Порошенко, а другою гамселять його по чім попало — і не так за його чин яко президента, як за суто людські якості (що є неприйнятним).

Одним із таких оплачуваних владою критиків очільника цієї ж влади є журналісто-нардеп Сергій Лещенко. Останнім часом політикові Лещенкові усе більше й більше уподібнюється журналісто-чиновник високого рангу Олександ Кочетков.

Безумовно, і президента, і всю владу треба критикувати, допомагаючи їм служити українському суспільству й розбудовувати Україну як успішну державу.

Журналістика та ЗМІ, як рушійна сила «четвертої влади», можуть і повинні надзвичайно багато зробити для цього, підносячи рівень національної свідомості й громадянської відповідальності суспільства. Це стало б можливим за умови очищення інформаційного простору України від російської пропаганди та українізації системи ЗМІ.

Нардеп Лещенко, об’єднавши навколо себе колег-журналістів, міг би зробити неймовірно багато на законодавчому рівні, щоб ЗМІ в Україні мали тривку базу для розвитку і ставали україноцентричними. Це сприяло б і системній боротьбі з корупцією, яку С. Лещенко намагається побороти ситуативними методами, та ще й вибірково.

На жаль, він цього не робить, і пояснення тут просте: українобіжність, в кращому разі — українобайдужість.

Член Нацради з питань телебачення і радіомовлення Алєксандр Кочєтков, як і моя колишня студентка Ольга Герасим’юк, одержують від очолюваної критикованим президентом «першої влади» заробітну плату якраз за те, щоб він докладав усі свої зусилля на розбудову системи україноцентричних ЗМІ і такої ж україноцентричної «четвертої влади».

На жаль, він цього не робить, і пояснення тут так само просте: українобіжність, причому, судячи з його ж текстів, українобайдужість тут навіть не ночувала. А що вже сподіватися на україноцентричність?..

О. Герасим’юк у відповідь на моє прохання через приватну пошту пояснити мені, як її викладачеві, дивну якусь і явно недержавницьку інформаційну політику Нацради, вирішила мовчки злиняти з моїх ФБ друзів. Одержавши колись високу оцінку в мене на іспиті як студентка, державна чиновниця Герасим’юк не витримала випробування на фахову зрілість і громадянську відповідальність.

Я розумію пана Лещенка, який був несамостійним як журналіст і залишається несамостійним як політик. Ця його несамостійність і дозволяє йому чихвостити у хвіст та гриву президента з усім його оточенням, при цьому не тільки залишаючись частиною «внутрішнього кола» й не потерпаючи, ба навіть дістаючи платню з рук своїх же жертв.

Сподіваюся, господін Кочєтков здатний тримати удар і зможе нам притомно пояснити, чому він ніяк не може зробити вибір між краваткою та трусами. Можливо, це допоможе нам зрозуміти те, чого ми ніяк не можемо зрозуміти.

***
Вже всі переконалися — ні виконавча, ні законодавча влада (про судову помовчимо) в Україні в особі їхніх фахово підготовлених діячів не мають наміру розбудовувати україноцентричну систему ЗМІ та українізувати інформаційний простір України. Українське суспільство в особі україноцентричних журналістів та блогерів мають самі подбати про це.
Світове українство, сподіваюся, підтримає наш почин допомогти їм це здійснити. Українська Світова Інформаційна Мережа до ваших послуг, україноцентричні журналісти та блогери!
Приєднуйтеся: https://www.facebook.com/events/1646484498772981/.

Володимир Іваненко,
Українська Світова Інформаційна Мережа