Якщо читати, – то книги, які міняють формулу крові; якщо дивитися фільми, — то такі, що залишають слід на зіницях. Коли обнімаєш жінку – замикається коло спорідненості. Ще він казав: «Не питайте дитину, ким хоче стати. Питайте – яким?»
«На Різдво сорочина сіренька, але новенька, на Великдень – старенька, але біленька»… Ось наш ментальний автопортрет.
Якось Станіславського попросили означити дієсловом, що означає любити. «Хотіти торкатися», – сказав він.
Натрапив на давній афоризм: серце розумного в сумному домі.
«Мама дуже важка, – зітхає Валентин. – Щоранку заходжу в її кімнату, затамувавши подих. Ні, не з острахом «Чи мертва?» – з думкою: «Чи жива?!»
«Сонце світить і на собачу гузицю». Від Федорця почув.
Подобається Пабло Пікассо. Не за картини. За невтримний дух творчості, за кредо: «Може лише той, хто знає, що може».
Головне – не «бути чи не бути». Головне – набутися в цьому світі.
Згоден на членство тільки в одній партії – «Україна без дурнів».
Читачка з Лубен: «Ваші книжки – суцільний восторг і захват!»
«Що з ним говорити – у нього пісок у вухах». Підслухано в електричці.
«Малою пуцькою велику воду не скаламутиш». Це гуцули, хто ж іще.
«Я розумію, Порох – не шоколад, щоби його любити. Але Порох – це порох, а не зотліле порохно під ногами, і не цукрова пудра на язиках. Із цим не повоюєш…». З приватних політдиспутів.
«Що ти фігнею займаєшся?»
«Це моя робота».
Перед тим, як прийняти ліки, спочатку прийми себе.
Розповідаємо свої історії Фейсбукові, наче не маємо більше кому.
Діамант у попелі.
Сковорода любив цей вислів, бо вважав, що під дією сонячного проміння сірий попіл може перетворитися на коштовне каміння.
Мирослав Дочинець
