Останній спекотний день липня тихо розчинявся у ранніх південних сутінках… Таким він мені й запам’ятався – без поспіху, красивим і сповненим особливим ароматом. Він здавався не схожим на інші, бо був насичений теплом пустелі, диких поріділих трав та волошок, поодинокої хвої…
Лише небо залишалося незворушно-спокійним: так буває, коли от-от починає накрапати дощ.
Аж ось і перші його важкі краплі торкнулися цих дивних пісків, додавши приємній тиші особливої мелодійності.
Це можна слухати до безкінечності…
Моя мрія побачити одне з чудес України — Олешківські піски — збулася!!!
Алла Кобинець
