Суспільство

Війна і ми

Війна насправді ближче, аніж уявляє собі більшість із нас. Вона хитра, підступна і дуже не гарна, зовсім не така як у кіно.

Та якою ми б її не уявляли, вона близько.
Вона чекає, поки ми будемо робити вигляд, нібито її нема. Чекає, поки ми скажемо, як ми втоммилися від неї, накриємося ковдрою з головою, затулимо долонями очі… Пам’ятаєте, як ми робили в дитинстві. Тоді це працювало.

Війна приходить разом з біженцями, новинами, збором грошей волонтерам, розповідями ветеранів і разом з комбатом, який приїжджає і каже: «Вашого сина вже нема серед живих»…

Знаєте, я ладен тисячу разів знімати в об’єктив фотокамери під кулями, обстрілами, кийками беркута — пофіг. Але немає в світі нічого важчого, ніж знімати, як мама солдата кидає землю на кришку гроба свого сина…

Цей звук врізається в мозок, у кожну клітину і потім відлунює з кожним ударом пульсу.

Ігор Волосянкін

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.