Суспільство

Здрастє!

«Здрастє» — так віталися у нас в селі.
Школа за три кілометри від дому. Поки дойдеш туди й назад, то сто разів скажеш це «здрастє».

Адже хіба можна було не привітатися з зустрічним, навіть якщо його не знаєш?! А тепер не знаєш людини, то можеш і в селі вже не спинитися. В місті взагалі вітаєшся дуже рідко. Місто велике, повне незнайомих облич.

У нас в бізнес-центрі поверхи кабінетів, і в них так багато жінок та чоловіків. Але рідко коли в коридорі почуєш привітання, та й сама не кажу всім підряд «Привіт».

Звикаєш до всього.
А сьогодні в маршрутку зайшла бабуся, мабуть, приїздила до столиці дітей провідати.
«Здрастє, — сказала водієві й потім ще одне в салон. — Хай вас, діти, Бог береже»… І ще щось.

І салон заусміхався.
Ніби сповзла маска байдужості з облич. Водій махнув рукою, відмовляючись зазирати у бабусине посвідчення. А ще кожен хотів поступитися старенькій місцем.

От яку силу має вітальне слово!!!

Тетяна Череп-Пероганич

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.