Приходить час, і починаєш розуміти, що лише Природа може творити нову природу. «Коли поранити сосну, земля пошле їй через стовбур ліки – смолу, що затягне, загоїть рану. Хіба се не підказка нам?! Із ранами своїми звертаймося до землі, до природи, до Неба – і будуть нам ліки. Бо хіба ми гірші, хіба маліші за дерево? Поміч Матері-природи – у виправленні і випрямленні нашої малої, людської природи. Тому що нинішня хвороба – це вчорашнє порушення законів природи».
Абсурд часу. Путлєр вирішив «ушкварити» гру в царя. Навіть не «в пєтра-катєріну», а в трохи пізнішу – «в алєксандера І». А чому б і не пограти, адже останній – класичний імперець, ідеолог реакційної «аракчеєвщини», «реформатор-переможець», дійшов до Парижу, розділяв Європу на найдовшому саміті в історії міжнародної політики Віденському конгресі (1 листопада 1814 р. – 8 червня 1815 р.). Адже це він насильно і пожадливо прибрав до рук за час свого владарювання Грузію, Фінляндіяю, Бессарабію, Азербайджан, Варшавське герцогство…
