Минуло два роки, відколи не стало Олеся Доріченка…
… І знову вечірній дзвінок, від звуку якого стають ватними ноги. І чужий причавлений голос рідної людини, і звістка обухом: «Нема вже Олеся… Відмучився…». Довгі роки він боровся з непоступливою для медицини недугою. Затято, люто, ціпко боронив кожну п’ядь тіла, духу, мислі. За рік до смерті, на його День, 20 вересня, я ще вітав його телефоном. Встиг сказати кілька слів, почув на тому кінці його тихе «Отаке…». А далі голос доньки: «Олесь Васильович дуже втомився…»
Вічний райський Спокій для Мандрівничого
