У Києві вручили премії «Книга року BBС». Це вже 20-та щорічна премія за роки незалежності України. Переможці: Юлія Ілюха, “Мої жінки”, видавництво “Білка” (Книга року), Грася Олійко, “І ніякі це не вигадки” видавництво “Абабагаламага” (Дитяча книга року), Юрій Рокецький, “Всьо чотко!”, Сергій Кузьмінський і брати Гадюкіни”, видавництво “Наш формат”, (Книга року в номінації “Есеїстика”). Безумовно всі книги з короткого списку обов’язково варті прочитання.
Перед смертю Хоакін Монеґро знайшов серед своїх паперів щось подібне до спогадів про похмуру пристрасть, що пожирала його впродовж життя. У цій повісті використано фрагменти його сповіді, – так він її назвав, – своєрідні коментарі, які робив Хоакін щодо своєї недуги. Ці фрагенти подано в лапках. Сповідь адресовано його доньці.
Зі стареньким священиком ми зустрілися на Чернечій горі. Я прогулювався із псом, а він, очевидно, повертався зі своєї дачі. Впізнав мене – в церковній крамничці продається моя книжка. В долину ми спускалися разом, стримано говорили про се, про те.
– Щось пишете? – запитав він.
Поету-шістдесятнику, політв’язню Миколі Клочку вчора минуло 90 років, а про нього навіть не всі довідники знають, принаймні день народження в декотрих не вказано… Бо він таким і був: малопомітним. Хоча його доля нагадує долю Тодося Осьмачки – такий же гнаний комуністичною окупаційною владою і закінчив життя з манією переслідування.
