Почну з того, що поважаю Остапа Вишню. По-перше, перший автор україномовних книжок у ХХ столітті, який реально мав мільйонні тиражі і заробляв писанням. По-друге, його реально ламали в тюрмах і таборах. Він, на відміну від пафосного незламного автора соборів наших прапороносців із тронками на берегах любові, справді сидів і його дійсно пресували. Фізично в тому числі. Не зовсім зламали, проте надламали серйозно.
Остап Вишня — незламний, але не смішний…
