Бува, прогулюєшся Києвом, випадково підслухаєш чиюсь розмову, що попервах і не повіриш у те. Чого тільки не вчуєш у базарному місті. Багатому на торгашів і торговок. А що вже казати про спритних перекупників. Намолотять сім мішків гречаної вовни, лиш би продали та урвали нічогенький куш. Знай наших!
Я собі навіть не уявляю яким повинен бути чоловік у цієї жінки! Зрозуміло, що високим, струнким, спортивним і без поганих звичок. Не науковець, але й не круглий дурень. Водій, майстер на всі руки, такий, що любить дітей. Обовʼязково із спеціальною освітою та екзотичним фахом.
У нас на факультеті журналістики у 80-х була самописна настінна багатометрова газета «Слово-зброя». Тоді завжди знуджувало від назви — надто вже комісарська, звучала як «впірьод-впірьод». Однак сьогодні та назва, яку схвалив ветеран 2-ї світової війни декан факультету, справді набула того самого важливого мілітаристського значення.
100 років Осипу Зінкевичу (1925-2017) — директорові видавництва «Смолоскип». Про видавництво я ближче почув чи не 1994, коли в ПНУ приїжджали київські хлопці (Кокотюха, Розумний, Кухарук, Руденко) з презентацією антології «Молоде вино». Тоді ж вони збирали матеріял для антології прози «Тексти», і Процюк порадив мені подати свої прозові монологи до цієї антології.
