У нас на факультеті журналістики у 80-х була самописна настінна багатометрова газета «Слово-зброя». Тоді завжди знуджувало від назви — надто вже комісарська, звучала як «впірьод-впірьод». Однак сьогодні та назва, яку схвалив ветеран 2-ї світової війни декан факультету, справді набула того самого важливого мілітаристського значення.
Але в епоху соцмереж зброю роздали всім: освіченим і невігласам, здоровим і хворим, тверезим і в багатоденному запої. Гіганти інтернет-індустрії прикриваються “свободою слова”, не педалюючи на тому, що влаштована ними на планеті какафонія приносить їм багатомільярдні прибутки і колосальний вплив на політичні процеси.
А ще слово це не тільки зброя, але й наркотик. Найдоступніший у світі наркотик. Хто в своєму житті не морщився від знайомої язикатої Феськи. Але цих фесьок зараз мільйони -365\24.
Як втриматися на поверхні і не втонути в цьому морі словоблуддя?
Віктор Лешик
P.S.
Та настінна «Слово-зброя», справді, була кількаметровою. Тому й народився у ті часи студентський жарт:
Почему заснул я стоя?
Я читаю «Слово-зброя».
Григорій Южда
