Брати Капранови — це сучасна Легенда України. Генії, що зачаровували своїм співом і словом, митці, що з неймовірним хистом пояснюють простою мовою складні речі минувшини і майбутнього. Вчора нас спіткала велика втрата — раптово помер один із близнюків, Дмитро. Тепер цей звʼязок між братами, між кожним із них і Україною буде і на землі, і на небі.
15 квітня вже вдруге святкував день народження мого дорогого батька без нього. Як сумно… Нині йому було би 88. А міг би ще жити і жити до ста років мінімум. Такий був активний, діяльний, рухливий. Боєць незламний за Україну…
Література — це виховання почуттів, навіть там, де вона прикидається джерелом задоволення. Як тільки в нас останнім часом не крутили цього Булгакова, роздивляючись його і так, і сяк. А все доволі просто: треба лиш уявити, скількох росіян і псевдоукраїнців його відомі пасажі в “Білій гвардії” виховали в презирстві й ненависті до всього українського…
Коли ми одружилися з Наталією Шахрай, і почали заробляти якісь гроші, моя дружина-художниця оголосила:
— Тобі треба купити халат!
— Навіщо? — здивувався я.
— Ти ж письменник, — пояснила мені Наталя, — вдома ходитимеш у халаті.
Питання щодо закриття/не закриття музею Булгакова в Києві не має до літератури абсолютно ніякого стосунку. Це виключно політичне та ідеологічне питання. Або ми погоджуємося (як нав’язують нам, обзиваючи нас шаріковими і недолугими гречкосіями, общєдємократи, а ще хароші рускі, корисні ідіоти дикої орди і Дробовічь з Арєстовічєм),
Титулованою книжкою, яку я щойно прочитала, став роман польської письменниці, лавреатки Нобелівської премії, Ольги Токарчук «Бігуни» від видавництва «Темпора» в перекладі Остапа Сливинського. У 2008 році роман отримав одну з найпрестижніших польських премій у галузі літератури — «Ніке». А через десять років, у 2018-му, був нагороджений Букерівською премією. Хоча книжку важко назвати романом в класичному розумінні цього терміну.
Тож як, зрештою, переконатися, що рукопис, який нарешті дописано, чогось вартий? Чи навпаки — його вартість сумнівна? На продовження теми — «Як зрозуміти, що рукопис хороший?» (ХД, 10 квітня) — розповім про рідерів. Рідери — це ті, хто читають рукопис. Альфа-рідер — це людина, яка знає першочерговий задум автора і бачить картинку в цілому.
І пожалітися нема кому –
У кожного свої жалі.
І на дрібну зернину макову
Немає сили. Взагалі.
Квадрат вікна і куб помешкання
(Дощ в паралельній площині).
А постать меншає і меншає
Моя в мені. Моя в мені…
(Ольга Слоньовська. Зимове яблуко. ІФ. 2011)
Можливо, десь у світі існують люди стовідсотково геніальні (ні-ні, я без сарказму, чесне слово без сарказму, ну, серйозно!) й стовідсотково у собі впевнені. Але мені такі не зустрічалися. Принаймні я точно їх не бачила у власному дзеркалі. У мене самої, у моїх колег, які вже видали не одну книжку, час від часу виникає нав’язливе занепокоєння — чи все з моїм рукописом ок?
Якщо вірити «Літопису руському», то там-то ідеться, мовляв, київський князь Святослав звернувся був до своїх побратимів перед битвою з візантійським військом 970 року зі словами: «Не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут: бо мертві сраму не імуть». Отож, замахнувся і я через тисячоліття вкрасти у найбільш мені шанованого князя заклик та звернутися до ще живущих українських письмаків (не тих, що вже переставилися, а дивом дивним зберегли клепку в голові, здрастують).
