Швидким потягом Інтер-сіті «Київ – Запоріжжя» я їхав на святкування 85-річчя Дніпропетровської організації Національної спілки письменників України, одного із найстаріших літературних осередків.
Замовив каву. Так і попросив:
– Каву, будь ласка.
У відповідь юнак від компанії «WOG CAFE» ввічливо перепитав:
– Кофє?
– Каву, — ввічливо повторив я.
– Со слівкамі?
– З вершками…
Оцінивши мою непоступливість, хлопець видавив із себе:
– Будь ласка. – І подав паперовий стакан із напоєм. У наступного пасажира він уже запитав:
– Що будете, каву, чай?
Але відчувши «свого» клієнта, одразу перейшов на «общєпрінятий», не зронивши в подальшому (жодного!) українського слова, спілкуючись із усіма наступними клієнтами.
Як на сміх, саме в цей час мені трапилася на стрічці новин свіжа заява посла Угорщини в Україні про те, що «…в Україні забагато української мови».
…Виконавши почесну місію від Національної спілки письменників України (вручення нагород), почув із вуст відомого поета Сергія Бурлакова слова, які й виніс у заголовок цієї статті – «Корозія ідентичності». Це було вимовлено з такою тривожною безнадією, що мені зробилося страшно!
Та Бурлаков мав підгрунтя, аби встановити саме такий діагноз: єдиний осередок українства в Дніпрі – Палац мистецтв (колишній кінотеатр «Червоногвардієць») який останні вісім років буквально «дихав» Україною, з наступного року перепрофілюють…
Можливо, посол Угорщини правий – у нас направду забагато українського в Україні? Може, люди вже знають власну історію, культуру, літературу й відчули нарешті свою ідентичність, єдність?! А, може, ця сама єдність у роки сучасної російсько-української війни нам і зовсім не потрібна?! Чому важливий для ствердження українського осередок у Дніпрі в догоду бізнесу став не потрібний?!
Можливо, ми надто спрощуємо, коли зводимо все винятково до наживи. Може, за цим стоїть конкретний «план», який на наших очах реалізовується?! І пишеться він не в Дніпрі, а десь вище. План – відомого знищення осередків української ідентичності в центрі й на місцях, або, принаймні, гальмування й без того кволих зусиль із самоідентифікації. Прикладів цьому, останнім часом, предостатньо!
Нові «кадрові тренди»
Принаймні «пазли», що вже проглядаються, створюють майбутню картину руйнації надбань, створених роками. До тривожної ситуації з Палацом мистецтв у Дніпрі, додам найсвіжіші тенденції – масове закриття бібліотек (проговорюють навіть варіант «оптимізації» святая-святих у цій царині – Центральної бібліотеки імені Вернадського); доведення до жебрацтва багатьох музеїв; скорочення закладів естетичного, музичного виховання, широкий наступ на впровадження законодавства про захист державної мови (принаймні, квоти української мови на телебаченні явно зменшуються).
А ось як Богдан Червак (голова ОУН) на своїй сторінці у Фейсбук оцінює ще одне свіже призначення: «Існують серйозні підстави вважати, що із призначенням головою Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича державна політика національної пам’яті, коли йдеться про ставлення до українського національно-визвольного руху, зокрема діяльності ОУН, буде радикально змінена… У своїх інтерв’ю (А. Дробович) наголошує давно спростовані відомими істориками тези комуністичної і московської пропаганди щодо причетності українців і ОУН до розстрілів євреїв у Бабиному Яру під час Другої світової війни. При цьому демонструє зверхнє і хамське ставлення до українських націоналістів, називаючи ОУН «так званою» організацією…» Що ж, судячи з цього призначення у нас спочатку відпаде сутнісне поняття слова «національної», згодом – «пам’яті».
Залишиться просто – «інститут». Ми цього хочемо?! Як тут не згадати свідоме блокування на конкурсах кандидатур авторитетних претендентів, зокрема Андрія Юраша, який фактично переміг, але… не був оголошений переможцем у конкурсі на посаду голови Держслужби з етнополітики та свободи совісті. Подейкують, що втрутився один із впливових керівників офісу президента України (прихильник Московського патріархату), адже державна структура, про яку йдеться, якраз і має опікуватися релігійними питаннями. Позиція й заслуги А. Юраша у боротьбі за Томос відомі. Тепер йому вчинили привселюдну обструкцію. Конкурс оголошено заново. Андрій (про це він заявив) подаватиметься знову.. І як ви думаєте, переможе він вдруге?.. Дивним виглядає відтіснення явного фаворита (Тараса Креміня) в конкурсі на посаду мовного омбудцмена…
Складається чітке враження: дієві патріоти, що довели свою ефективність конкретними справами, раптом стали небезпечними.
Замах на Національні творчі спілки
Наступний серйозний виклик: уже відверто заявлена позиція про ліквідацію Національних творчих спілок через позбавлення їх, і без того мізерного, державного фінансування. На наступний бюджетний рік не встигли. Але в подальшому обіцяють, що держава їх підтримувати вже не буде. Про це заявляв і Міністр з питань культури, молоді та спорту Володимир Бородянський. За знищення спілок з особливою «галицькою затятістю» виступає йог заступниця Ірина Подоляк.
Тепер вдумайтеся, які гуманітарні сфери (за назвами одинадцяти Національних творчих спілок) можуть опинитися під загрозою: Національна спілка композиторів України, Національна хореографічна спілка України, Національна всеукраїнська музична спілка, Національна спілка кобзарів України, Національна спілка художників України, Національна спілка майстрів народного мистецтва України, Національна спілка фотохудожників України, Національна спілка письменників України, Національна спілка театральних діячів України, Національна спілка краєзнавців України, Національна спілка кінематографістів України…
Свого часу не випадково саме ці гуманітарні сфери отримали державний захист через статус національних. Знаєте тепер кого будуть виганяти з приміщень, або принаймні, створювати для цього усі умови?!
Не втомлююся стверджувати: для України під час внутрішніх та зовнішніх загроз вкрай важливо зберегти патріотичні громадські мистецькі інституції, які роками наближали та стверджували нашу незалежність. Навіть при тоталітарному режимі, деякі з них залишались прогресивними острівцями вільнодумства.
Так, не всі митці, об’єднані в спілках, однакові – були більш лояльні до влади, були революціонери (хіба зараз не так?!) Але ж саме в стінах Національної спілки письменників України за організаційної участі Олеся Гончара (лауреата Сталінської премії), Михайла Гориня (Українська Гельсинська спілка), Івана Драча (лауреата Державної премії СРСР) та багатьох інших (іще при владі КПРС) зародився Народний Рух, без якого точно не було б сьогоднішньої незалежної України.
Цитата із Вікіпедії про НРУ: «Народний Рух України за перебудову – громадсько-політичний рух, який об’єднав численні демократичні угруповання, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року). У березні — вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції…»
Коли ж ми навчимося адекватно розставляти акценти у власній історії та перестанемо «чесати всіх під один гребінь»?! Прихильники ліквідації творчих спілок «як класу», серед аргументів, наводять відомі прізвища українських письменників, які зробили свою кар’єру поза Спілкою письменників…
Це лиш часткова правда.
Більшість «розкручених» літераторів починали свій шлях саме зі… вступу до Спілки письменників України, дехто ще – радянського зразка, дехто – за незалежної України. Поняття «самотужки» для них також не зовсім клеїться – адже без грантової допомоги (донедавна – лише іноземної), якою вони професійно користалися й користаються досі, навряд вдалося би досягти висот популярності. А, що, навчившись літати, дехто з них згодом покинули «гніздо» то – їхнє право і їхній вибір. Аби лиш вони те «гніздо», в якому ще недавно самі сиділи, не паплюжили й не намагалися розвалити.
Протистояти будь-яким серйозним загрозам можна тільки в гурті. Тим паче, коли очевидні посягання на цінності, які стосуються всіх без винятку: культуру, духовність, ідентичність. Під час небезпеки, навіть гуси збиваються до гурту. Ось я про що!
Прикро, коли до «ліквідаторів» залучають… самих письменників. Недавній конфлікт, який на щастя вдалося загасити, в Національній спілці письменників України – яскраве свідчення того. Коли персональні амбіції (або якісь невідомі нам стимули) використовуються, щоб розв’язати війну між письменниками. А кожна війна, як відомо, неодмінно призводить до руйнації. Не випадково саме НСПУ, напевне, як «найміцніший горішок» переживала кілька спроб «переворотів».
Богу дякувати, зусиллями самих письменників, зокрема, й досить відомих та авторитетних, вдалося уникнути найгірших варіантів розвитку подій. Тепер, схоже, нас очікує офіційне рейдерство рідної держави, яка в камуфляжі «борців проти «совка» та з «метою економії коштів» вирішила завдати нищівного удару творчим спілкам, попри їхній національний статус. Що тут скажеш?! «Смєло!»
Так – культура чи – креатив?..
Різонула сама назва «культурного розділу» в новому бюджеті – тепер він йменується так: «Креативна індустрія та культура». Відчули крен? В розділі, який стосується, передовсім, культури – культура опинилася на другому плані, після «креативної індустрії». Стаття витрат цього розділу в Державному бюджеті 2020 року складає 15, 1 млрд. гривень, що на 2,8 мільярда більше у порівнянні з минулим роком. Отже, гроші є?! Питання – як їх будуть витрачати.
Тут варто згадати Український культурний фонд, на діяльність і програми якого закладено в бюджеті окремим рядком… 700 мільйонів гривень. А що ж там для (одинадцяти!) Національних творчих спілок передбачено в бюджеті? Ось цифра – 24, 6 млн. гривень (включно із товариством «Просвіта»). Ото ж, якщо уявимо, що ця цифра буде поділена порівну, то на кожну Національну спілку й Товариство «Просвіта» припадає до 2 мільйонів гривень (на рік!). До слова, Національна спілка письменників після «внутрішнього» розподілу загальної цифри кілька літ поспіль навіть одного мільйона гривень не отримує…
Отже, підсумовую: загальна сума передбачена на «креативно-індустрійну-культуру» – 15 мільярдів 100 мільйонів гривень. З неї Український культурний фонд під розподіл грантів отримує 700 мільйонів; Національні творчі спілки – 24 мільйони 600 тисяч гривень (із загрозою, що – востаннє). Я порівняв цифри витрат не для того, щоб якимось чином кинути тінь на новостворений Український культурний фонд. То – хороша справа. Але це аж ніяк не заперечує паралельне існування та розвиток творчих спілок, що гуртують сотні тисяч творчих людей! До слова, нещодавно до Національної спілки письменників України завітала делегація Спілки письменників Об’єднаних Арабських Еміратів, вони з особливою гордістю розповідали про підтримку тамтешньої спілки рідною державою…
***
Щоб знати формулу рідини достатньо краплі. Щоб знати тенденції в суспільстві варто сфокусуватися на якійсь території. Дніпропетровська обласна письменницька організація зусиллями земляка, колишнього голови НСПУ Павла Загребелного свого часу отримала власне приміщення. Згодом його у письменників відібрав інший Пало – Лазаренко, який керував Дніпропетровщиною. Літераторів перемістили… в історичний музей. Сьогодні виселяють із нього.
Відсутність будь-якої відповіді – тренд сьогоднішнього дня! До речі, без відповіді залишилося й звернення відомих діячів культури та мистецтва Дніпропетровщини до нинішніх Президента, Кабміну, Верховної Ради з проханням завадити ліквідації Дніпровського Палацу мистецтв.
… Після урочистої частини з відзначення ювілею Дніпропетровської письменницької організації, де не було помічено представників влади – був банкет! У складчину. Хто-що приніс. Я запитав у очільника Дніпропетровської організації Володимира Луценка:
– А літературна антологія краю вийшла?
– Та ви що! Яка антологія?! У області грошей нема!
… Коли в же я сів у потяг назад, до Києва, осмислюючи почуте й побачене в українському «плацдарному» місті Дніпрі, подумалося: останнім «пазлом» у ймовірну картину «корозія ідентичності» стане… хаотичний ринок землі, якщо допустять утворення латифундій. Який стосунок до цього мають письменники, спитаєте ви? І я скажу – прямий! Адже століттями так складалося, що левова частка українських митців (в різні роки вона сягала 80-90 відсотків) народжується саме на селі.
Латифундії призведуть до остаточного вимирання села, яке й без того є катастрофічним. А отже генофонд, завдяки якому століттями відтворювалися українська культурна ідентичність, самобутність, окремішність, унікальність просто перестане поповнюватися.
Вакуум буде заповнено Неодмінно.
Але це вже буде інша «ідентичність» та інша «самобутність», яка не матиме нічого спільного з українством.
Микола Гриценко,
відповідальний секретар НСПУ
«Літературна Україна»
