Не думав писати про Чорновола, але ігнорування його ювілею в українському інформаційному просторі змушує сказати своє скромне слово. Безумовно, це був Герой України. Герой, яких небагато – відданий Україні, а не якимось своїм меркантильним інтересам, завзятий і рішучий, невтомний і вредний для влади.
Кажуть, що коли в ув’зненні якийсь знуджений кагебіст запитав Чорновола – ким же він себе бачить у тій, фантастично-незалежній Україні, той відповів, не роздумуючи: «Як ким – редактором опозиційної газети!»
Це важливий нюанс для розуміння всієї натури Чорновола – саме опозиційної газети в незалежній державі. І він ним таки став – заснована ним газета «Час\Time» була іменно опозиційною до режиму Кучми. Шкода, що вкраїнське суспільство таке зледачіле і збідніле, що ту газету так і не розкрутили до масштабів дійсно національного видання.
До речі, одного разу Чорноволу на нашу газету «Сіверщина» поскаржився… президент Кучма. Щось ми таке писали, аж лакеї самому Кучмі доповіли! Чорновіл добродушно посміявся, поцікавившись що ж ми пишемо…
Він був надзвичайно чесним чоловіком – Валерій Сарана, перший голова чернігівського Руху, а згодом керівник апарату фракції НРУ у Верховній Раді, пригадує як одного разу повіз він Чорноволові (на той час голові Львівської обласної ради) якусь не дуже чисту пропозицію від чернігівських владців. Сарана каже: «Я думав він мене з кабінету вижене – так кипів!»…
Був Чорновіл глибоко українською інтелектуальною людиною. Пригадую, вечеряли після якогось заходу на квартирі у Валентина Ральченка, і я згадав Миколу Холодного, який тоді нам в Острі, скажу так – створював незручності… Чорновіл погодився щодо його характеру, але тут же з пам’яті прочитав його талановитий вірш, що ходив самвидавом «Сьогодні у церкві коні ночують і воду п’ють…»
І все ж – не треба робити з Чорновола ікони, бо вона засліплює.
Та й сам В’ячеслав Максимович був би проти іконообразу – он, його ледве вмовили відсвяткувати публічно його ж 60-річний ювілей…
Так, як Бандера розколов ОУН – так Чорновіл розколов Рух. На жаль. Я сам на з’їзді бачив як диригував розколом режисер Лесь Танюк. До речі, і не був Чорновіл першим головою Народного Руху – ним був Іван Драч. І ота вічна опозиційність, яку Чорновіл сам означив, перетворювалася у руйнівну силу – це було потрібно, коли валили комуністичну імперію, але не в незалежній Україні.
Бо коли Чорновіл набрав на президентських виборах аж 25 відсотків, то за словами Левка Лук’яненка, «Кравчук простягнув йому руку, а Чорновіл туди плюнув». Звісно, це образ, але почитайте, скажімо, мемуари Дмитра Павличка – побачите там те ж.
Тобто Кравчук запропонував Чорноволові, аби Рух став його опорою, адже для комуністів він був уже зрадником. Частково рухівці ввійшли у владу, в тому числі і згаданий Сарана та автор цих рядків, але загалом Чорновіл проголосив якусь «конструктивну опозицію» замість щонайактивнішої участі у витісненні комуняцьких кадрів.
На жаль, не дав він ходу Юрію Костенку на посаду першого заступника голови Верховної Ради – за словами Юрія Кармазіна, коли від Чорновола залежало вирішальне слово, він нагнувся зав’язувати шнурок на черевикові. Зате Олександр Лавринович з єврейським лоббі Бродського-Чайки ходив у його в довірених рухівцях…
Я вже не хочу акцентувати уваги на його ідеї федералізації України, бо не можна тодішні ідеї накладати на сьогоднішні реалії. Але загалом Чорновіл був позбавлений стратегічного мислення зразка Вацлава Гавела.
Що, однак, не відміняє головного – Чорновіл дійсно був Героєм України. Справжнім. Живим і рухливим, як ртуть. Особливо на фоні українського лінивства і в’ялого споглядання. І вбивство його, я думаю, все ж не справа рук Кучми, при всій моїй до нього нелюбові, адже Чорновіл з розколотим Рухом йому не заважав. Чорновіл заважав Росії.
Тому, я впевнений, саме Росія прибрала – досі слідів не знайдуть — його праву руку Михайла Бойчишина за ідею Балто–Чорноморського союзу. Тому і був знищений Чорновіл. Він вічно заважав Росії.
Василь Чепурний
