Щодо реформи української науки, запропонованої експертами МОН. … Завжди люблю нове і креативне. Але довершене та вивірене. Чи я вважаю такою «Візію майбутнього освіти і науки України», запропонованої Міністерством освіти і науки, яка є частиною оприлюдненого цим же міністерством загального «Бачення України 2030: соціально-гуманітарна сфера»? Ні, не вважаю.
Хоча, завжди з повагою ставлюся до напрацювань нашого профільного міністерства і підтримую всі мудрі та здорові ідеї, які вони часто продукують. Але що я можу сказати про цей недавно презентований у двох варіантах проєкт? Хороша, але казкова белетристика у красивій обгортці.
Такий собі Андерсен фореве. Так, ніби цей текст писала не група експертів, а натхненна, закохана дівчина. Якій, попри це, у розділі “Наука” поставили жорстке завдання – вибудувати стратегію ліквідації Національної та галузевих академій наук, щоби перенаправити бюджетне фінансування вітчизняної науки якійсь новоствореній агенції. Структурі без практичних навичків, досвіду, методів реалізації наукової роботи. Без 
знання матриці вітчизняної науки. Тим більше, її нагальних потреб, завдань та напрацювань.
Тобто перетворити національні академії наук практично на громадські об’єднання, а над ними створити надбудову-гаманець з нікчемним рівнем відповідальності перед суспільством. Але з правом безконтрольно, за власним баченням, розпоряджатися державними коштами.
Виникає таке враження, що хтось дуже поспішає наперед створити собі хлібні місця після завершення нинішніх каденцій. Подумати лишень, під управлінням новоствореної бюрократичної організації з виключними правами під назвою – “Національне агентство науки і технологій” автоматично опиняться майже 500 наукових установ, численні університети та науково-дослідні підприємства! Це є неприйнятним. Оскільки при цьому реальній науці пропонується виключно вишукувати замовлення від приватного бізнесу та виборювати міжнародні гранти. За таких умов Попелюшка, на яку перетворили національну науку, точно не може розраховувати на кришталеву туфельку. Але така сьогодні модна постановка питання: гроші – нам, роботу – вам.
І це більше схоже на фінансову схему, ніж на державну стратегію. Я за реформи, але ті, які на користь, а не на вихолощення та знищення напрацьованого. А це фактичне, безкомпромісне знищення національної науки. Тому дуже хотілося б почути думки щодо стратегій та планів у цей та не менш екстремальний повоєнний період від авторитетних колег зі світовими іменами.
Від практиків, а не мрійників. Поки ще маємо карт-бланш на обговорення запропонованої, такої собі кабінетної революції з невідомими, непрогнозованими наслідками. Дуже може бути, що трагічними для аграрної держави. Що й казати – гарна презентація. Кольорова, з вкрапленнями та виділеннями, як сьогодні полюбляють це робити молоді модератори. Але після прочитання чогось одразу пробиває на протест, хоча я людина зважена і поважаю чужу роботу. Бо якщо говорити професійними ідіомами, то у таких тонких питаннях точно потрібно брати на пів плуга глибше… І не дивно, що такий рівень узагальнень, декларативності і безтурботності одразу ж викликав несприйняття переважної більшості наукового загалу країни.
Мої колеги, директори наукових інститутів, одразу ж вдарили на сполох. Пішли дзвінки та публікації щодо несприйняття подібної легкості в украй важливих питаннях. І така солідарність – це точно маркер. 
Показовою є і категорична та застережлива позиція президента НАН Анатолія Загороднього, висловлена в інтерв’ю виданню “Світ”. Він каже: не можна перетворити потужну наукову школу з її безцінним досвідом на умовні громадські організації. Практично безправні новоутворення без чіткої власної авторитетної її ролі на рівні центрів управління держави.
Щодо НААН, то моя позиція така. Не можна позбавляти державного фінансування Академію, яка координує роботу науково-дослідницьких інститутів та підприємств відповідальних за ресурсне забезпечення АПК. Яка, з її унікальною насіневою базою та технологіями, є украй важливою для продовольчої безпеки України. Це гра з вогнем на тлі великого загальнонаціонального вогнища.
Реформи – це оптимізація, а не знищення. Структуру можна коригувати, але не ламати. І не вік суб’єкта наукової діяльності є визначальним при реформуванні, а коефіцієнт його корисної дії та обсяг внеску у розвиток науки. Його високе реноме на рівні світових наукових шкіл. Щодо такого вікового цензу, то розкажіть виборцям Байдена, котрий сьогодні рятує світ, що він застарий для цього. Скажіть це нашим генералам і солдатам, яких захищає американська броня і зброя. І нам, киянам, котрі моляться на “Петріоти”…
Дискримінація вчених за віком, а не за ККД – це щось із середньовічного. З полювання на відьом. Але знову ж, ціна питання – прямий доступ до бюджетних коштів. Схований за красивими наративами та підміною понять. Не можна допускати на найвищих державних рівнях ставлення до науки, як у захланного двієчника. Це обов’язково спрацює бумерангом. В аграрній сфері – блискавичним. Бо нам вже сьогодні голови треба ламати над тим, чим завтра нагодуємо людей, які вже через війну заходять у злидні? Як повернемо родючість понищених війною ґрунтів? Як розмінуємо наші безцінні чорноземи? Як відновлюватимемо масштабні кадрові пробоїни в АПК? Втрачені, зруйновані зерносховища, елеватори, термінали, порти, іншу логістику? А ще, як будемо повертати наші позиції на світових ринках зерна та іншої агропродукції?
Тож якими інфантильними експериментами ми пояснимо свою втрату позицій, лідерства, репутації надійного партнера? З якими новими науковими розробками завтра явимося світові і власному аграрієві? 
Якими проривними публікаціями, за такого розкладу, здивуємо міжнародну наукову спільноту? З чим повернемося у цю велику гру пропозицій та технологій?
Шановні, навіть у кримінальному середовищі годувальника б’ють останнім… Кому не подобається тональність мого допису, одразу ж поясню. По-перше, на дворі масштабна, винищувальна війна зі ще невідомими остаточними наслідками. І точно не час впроваджувати реформи, не вивірені до літерки та коми.
А тут на кону саме існування національної науки, яка, до речі, сьогодні робить усе, щоби допомогти державі та ЗСУ з новими практиками та технологіями, у тому числі і у виробництві нашої зброї. А також у подоланні великих техногенних катастроф на кшталт Каховської. Ми, разом з колегами з експертного середовища, вже напрацьовуємо конкретні, реальні пропозиції щодо ефективної та безболісної для економіки держави і її долі реформи української науки.
Ануш Балян
