Культура

21 грам людської душі

Моя краща подруга, яку я дуже люблю, завжди відмовляється дивитися драми, фільми реалістичні, пояснюючи це очевидними речами: їй шкодять сильні емоції. Уся моя агітація розбивається об твердий аргумент: я дивлюся тільки Еркюля Пуаро, він мене заспокоює, а геппі енд – це все, чого мені хочеться.

От і не вдалося мені схилити її до перегляду фільму «21 грам», режисером якого є Алехандро Гонсалес Інньяріту, справжній мексиканський самородок. Фільм уже старенький. І, мабуть, особливий тим, що нагадує мішанину клаптиків, з яких складається пазл: історія про кохання, стара, як світ, й історія про кохання, геть нова, як пересадка органів від донора до людини, що помирає від смертельної недуги, але завдяки донору продовжує жити бодай якийсь час.

При цьому Інньяріту зі сценаристом Аррьяго роблять сміливий крок: чоловіка, що отримав серце батька родини, котрий загинув разом із двома своїми доньками в автомобільній трощі, вони змушують жити фактично життям донора.

«21 грам» засвідчує, яким важливим в кіно є сценарій. Жодні актори не можуть нічого вдіяти, якщо сценарій такий собі. А в цьому фільмі немає відчуття фільму: глядач живе тим, що він споглядає, й актори живуть тим, що вони грають… Всі актори, не тільки розхвалений Шон Пенн, а й Наомі Воттс і Ґільєрмо дель Торо – цей кіношний розбійник, що намагався розкаятися, але Господь вирішив випробувати його розкаяння ще раз. І грішник випробування таки пройшов.

У мить смерті людина втрачає 21 грам – лише 21 грам, в якому вся суть. Цей фільм про 21 грам, про людську душу, що важить стільки ж, скільки колібрі чи шоколадний батончик. Про страшну ваготу 21 грама.

Фільм, який передивилася на одному диханні: тепер він подобається мені більше, ніж «Сука-любов» того ж таки режисера.

Роксана Харчук, «ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.