Московити ніколи не розуміли сенсу церковної анатеми. Вони завжди думали, що це типу таке прокляття. Тіки не язицьке — на сейдах і клоччях волосся, а тверде таке, «каноніческоє проклятіє».
Навсігди!
Але церковне анахтема — це не прокляття, а ще один вияв незбагненної любові. До християнина. Ну, типу ліки. Чи заповіт чекання — поки людина осягне свої помилки.
Але що сталося 1708 року?
Біснуватий Пьотр (у Шевченка — скажений) наказав своїм єпископам, які вже 7 років як не обирали патріарха, а були чиновниками Синодального Відомства, виклясти Гетьмана Іоанна Мазепу.
І сталося. У Глухові. У Миколаївській церкві, яку й досі сквернять лукавими вустами московські попи.
І аж по сьогодні секта Сабодана, яка в Мінюсті зареєстрована як «Украинская Православная Церковь», кляне Гетьмана Мазепу у певні дні.
Але що для Бога лукаві анахвеми?
Смердіння! Про це нагадав і єпископ Вселенської патріархії Іов Гоча. Чітко сказав: анатема на Іоанна Мазепу — неканонічна. 300 років гріха Московської Церкви…
Але нема нещастя, щоб на добро не вийшло.
А добро полягає в тому, що 300 років московити поминають Гетьмана Іоанна Мазепу. Жодна Церква світу так дисципліновано не згадувала Його ім’я, як Московська.
300 років московити волочать за собою гріх злоби на Праведного Гетьмана. Яку Господь обертає … на невмирущу славу Свого чада — вірного до смерти Православній Церкві.
Коли Гетьман помер у Бендерах 1710 року, Його поховали у столиці Молдови — Яссах. Перед смертю він сповідався — у священика Вселенської патріархії. А в жалобному почті в Яссах за Його труною йшли три митрополити православні, господар Молдови, османський візир, король Карл, уся Генеральна Старшина на чолі з Орликом і навіть англійські посли.
Чи відчуваю я сатисфакцію — нащадок козаків Прилуцького полку — від заяви архієрея Вселенської патріархії про марність анатеми Мазепі?
Ні.
Анатема не марна.
Вона примусила «ненавидящих Сиона» посрамитися від Господа. Бо 300 років вони курили фіміам своїм ілюзіям. Але вустами вони творили пам’ять благочестивому Гетьману.
Опочиньте!
Далі ми — самі.
Ростислав Мартинюк
