Коли останні сили тануть
І я готовий відступить,
Мені то голос Ярославни
То голос матері звучить.
І відчуваю,
Що за мною
Стоять ліси мої
Стіною,
І схили рідного Дніпра,
І заповідана Софія,
І та Батиєва гора,
Яка не визнала Батия…
(Леонід Талалай. Луна озвалась на ім’я. К. 1988)
11 листопада народився Леонід Талалай (1941-2012) і 11 листопада померла Ганна Світлична (1939-1995). Мені це нагадали їхні книги, які випадково у бібліотеці взяв у руки (бо тривога ж, вОйна)…
З Талалаєм мене познайомив Базилевський. Трагічний талант, який втікав від себе вчорашнього і не зумів переступити людський осуд до себе инчого. На цьому трагічному переході згорів. Втомився.
Як раніше відчував його втому, так нині відчуваю його драму. Але талант лірика він мав від Бога. А можливо й сам був Архистратигом української лірики переходової доби.
Бог не той, що далеко, холодний і байдужий. Бог той, хто гріє серця і стікає кров’ю нерозуміння. Архистратиг умирає за «мить щастя», перемагаючи безвір’я…
Євген Баран
