Надсилав на пошті замовлені книжки. Жінка за стійкою оформила бандеролі і дала накладні.
«Паштет із печінки не хочете?» – запитала приязно.
«Що?»
«Паштет із печінки. За домашнім рецептом».
«Ви приготували паштет?» – запитав я розгублено.
«Ні, продаю. У нас полиця товарів повсякденного попиту».
На мить я замислився, наскільки паштет є товаром повсякденного попиту?
«А з чого він?» – поцікавився для годиться.
«З печінки», – проникливо відповіла поштарка.
«Маю на увазі – з кого».
«А-а-а-а… Тітка Мокрина брала. Мабуть, із курки, а може – з яловичини. А може – зі свині, вибачте…»
«Не вибачайтеся. Значить – печінковий мікс».
«Що?» – злегка насторожилася жінка.
«Нічого. Візьму, якщо свіжий».
«Тітка Мокрина казала, що пахне нормально… Може, й чай візьмете. З ароматом лісової ягоди».
«А він із чого?» – діловито поцікавився я.
«Із чаю», – діловито пояснила поштарка. – З ароматом ягоди».
«Якої ягоди?»
«Лісової».
«А як вона називається?»
«Тут не написано».
«Мабуть, не візьму, бо я люблю чай із ароматом чаю».
«На жаль, такого немає. Можливо, є на складі. Я поцікавлюся. Зайдіть наступного тижня».
«Зайду. Бо є читачі, які люблять аромат слова».
«Що люблять?» – перепитала жінка.
«Нічого. Це так, до слова…»
Мирослав Дочинець
