Що ми знаєм про слово?
Тільки те,
що само випадково
зронило про себе
слово.
(Леонід Талалай. Вода в пригорщі. К. 1981)
Це перше талалаївське вибране. Він ще в дорозі. Бо наступне вибране, 1990 року, густе, мов майський мед. 
Але основні поетичні блоки прописані й проговорені.
Йому завжди не вистачало кроку, у житті, творчости, аби ці різноликі світи у собі і навколо себе згармоніювати. Відчувається у ліриці певний трем, якийсь внутрішній страх.
Недаремно Петро Сорока не сприймав вірші Талалая. Говорив, що вони занадто песимістичні. Тут не песимізм, хоча окреслення замкнутости шляху прочитується. Швидше страх недовідомого, яке лякало і притягувало поета.
Талалай чув слово, як музикант чує звуки, що чарують своєю таємничою незбагненністю. Він вже знав, що слово сильніше, бо є безстрашним. Він усе життя готувався увійти у цей простір безстрашного..
Євген Баран
