У дитсадку, який я не любив, давали манну кашу, яку я не любив. Мама потерпала, що «дітвак закорчавіє на такій їді». Мало кориці, виправдовувався я. І мама понесла старшій виховательці подарунок – тушку кролика і рейтузи з начосом.
«У вас такий гарний хлопчик, лише дуже худенький», – сокотала вихователька. «Давайте йому до каші більше кориці», – сором’язливо попросила мама.
Моя тітка Анця була знатною цукерницею, вся округа списувала її рецепти. Пригадую, як учила їх пекти якийсь «надтий» торт: «Усе має бути під руками, бо це «пішковта». А головне – не шкодуйте кориці…»
У засніженому Львові, на стриху старої кам’яниці, юна полячка вчила мене, юного нічного санітара, запарювати глінтвейн. Я смакував, п’янів від самого цього слова і від її імені – Веслава. А вона вередливо копилила губку: «Ні, не те. Немає кориці…»
За добу потрібно було написати брошуру до ювілею великого художника. Поважна дама перекладала мені угорські джерела, а я писав. Годину за годиною, день і ніч писав. Де й сили бралися?! Від утоми вже й аркуші пахли солодко-дражливо. Вранці, під сонячними променями я помітив на папері золотистий пилок. «Що це?» – «Кориця, – відповіла з мудрою лукавинкою дама. – Інакше б ми не впоралися…»
Прочитав духівницю Астрід Ліндгрен, тої, що дала нам Карлсона. Вона дуже коротка, всього вісім заповідей: любіть дітей, а не виховуйте, не нав’язуйте дітям свою волю, пишайтеся тим, ким ви є, будьте послідовні в словах і вчинках, не рахуйте гроші в чужій кишені, не дозволяйте бити дітей, захищайте тварин, не шкодуйте кориці. Мабуть, без цього не злетиш над сірими дахами сірого міста.
Видатний біолог Василь Комендар, який називав рослини «священними істотами», якось попросив мої книжки для своїх київських колег. І подарував кілька пляшечок свого славнозвісного бальзаму. «Тридцять років я бився над його рецептурою. Комбінував десятки рослин, аж поки їх не пов’язала смаком одна – кориця…»
Бальзам добрий, але з часом я полюбив чаї. До китайського зеленого додаю лимон, імбир, гвоздику, кардамон, трояндову пелюстину, горошину духмяного перцю, та передусім – паличку кориці.
«Що таке магія, харизма слова?» – запитують іноді читачі. «Це тонка, органічна метафоричність». – «А що таке метафоричність?» – «Це кориця між рядками. Не треба шкодувати кориці…»
Мирослав Дочинець
