100 років Солженіцину. Питають — чи маємо ми бути вдячними Алєксандру Солженіцину за «Архипелаг ГУЛАГ»? Спочатку запитаймо — а ви його прочитали?
Я, наприклад, не осилив — таке важке, неакуратне, абсолютно нехудожнє письмо, що десь на 10 сторінці й покинув. І мені начхать на його політичну славу, підсипану нобелівським продажним (політично) комітетом — це не читається.
Натомість Іван Багряний у «Тигроловах» і художньо, і переконливо показав сталінщину. Проте Багряного не знають, бо українці не мали своєї держави. А світ чув імперію тільки…
Навіть якщо хтось говорив зі знаком «мінус» (останній приклад — Світлана Алексієвич: якби вона писала про Білорусь — не світила б їй та премія).
Та найбільш переконливим щодо ставлення до Солженіцина є Левко Лук’яненко. Ось, що він говорить про «стукача» Солженіцина, коли його запитували, мовляв, Солженіцин побував у сталінських таборах, довго жив на Заході, але чому ж у нього таке ставлення до Голодомору?
— Це одна з особливостей російської інтелігенції, — каже Лук’яненко. — Упродовж історії Росії від Івана Грозного у ній існувала прозахідна течія. Її представники завжди хотіли трохи модернізувати імперію, щоб наблизити до Європи. Але ніколи не бажали розвалити її. Солженіцин теж належить до таких. Він був незадоволений комуністичною диктатурою, хотів, щоб Росія була християнською державою. Але всі інтелігенти «великої й неподільної» завжди сходилися в одному: Росія має залишатися імперією. І ніякі національно-визвольні рухи народів України чи Кавказу не можна підтримувати. Навпаки, треба придушувати.
Коли Солженіцин потрапив у табір, там половина в’язнів були борці за волю України — вояки ОУН і УПА. Він став агентом КГБ, втесався в довіру українців, які готували повстання. Потім доніс. Їх усіх розстріляли.
«У таборі Солженіцин став агентом КГБ і доносив на українців», 3 квітня 2008, «Газета по-українськи».
А ще: «Как нам обустроить Россию?», де Казахстан – «подбрюшье России», де українців треба принуждать до союзу з Москвою обрізанням газу і т. д.
Гидкий він, і борода його з остюками бридкої імперії.
Василь Чепурний
