Це, хто не знає, наш столичний Маріїнський палац. Дім прийомів Президента. Барокова перлина великого Растреллі.
Бачите оно президентський штандарт майорить?
Схоже, Петро Олексійович і нині, в неділеньку, там.
Заїжджа він в оці от ворота.
Й одразу при брамі його стрічають… будочники.
Так-так, поліцейські сторожі, оті, що їх іще Карамзін, Гоголь і Салтиков-Щедрін описували. У «казачінах» грубого сукна, а головне — при алебардах.
Ото тільки-но Олексійович у ворота, вони з будки «вон», стають у фрунт, алебарди на калавур і на президенське «драстуйте!» — як гримнуть гучно у дві горлянки: «Дравія желаєм ваше імпєраторскоє вссочєствооо!!!»
Аж купол броньований на Раді лячно вібрує.
Ну, а на державних прийомах, коли наський вищий двір і заморські гості вже добре натостуються, розслабляться і до прекрасного потягнуться, будочники тут як тут. Алебарди, знацця, при будках, аби народ за воротами бачив, що сторожі «блюдуть», а самі балабайки в руки і до гостей.
Частушками повеселять, а генералам – «салдатушкі, браво, рєбятушкі» чи там «скажі-ка, дядя , вєдь нєдаром» вріжуть — голосами хору Алєксандрова. Щоб усе натурально, по «історічєской правдє» а-ля Васілій Шульґін.
Словом, наші рідні реставратори, що той комплекс за стільки літ нарешті в діло пустили, видко, аж із штанців вискакували, щоб просвітить посполитих, що Маріїнський — то частина імперської культури «єлізавєтінскаґо Санкт-Пєтєрбурга-с». Да-с!
І ці будки при вході — як клеймо, як привіт з тогосвіття, від гоголівських Івана Яковлєвіча й Акакія Акакієвіча.
До слова, знайшов світлину палацу, зроблену далечезного 1871 року. І знаєте що? Там не тільки цих будок катма, там низенька акуратненька загорода. І ані нинішньої помпезної брами, ні такої ж монументальної огорожі.
Валерій Ясиновський
