Прості люди – синонім примітивності, стадного інстинкту, відсутності критичного мислення, середньовічних забобонів та інфантилізму.
Прості люди – ласий шмат для Сатани, який згодовує їм розважальні шоу з Оксаною Марченко, гівняні серіали та кримінальні новини. Саме прості люди — складають електоральну основу політиків-популістів, бо раз у раз вірять в брехню і гречку, а замість піти полікувати зуби – ставлять свічку Пантєлєймону-цілителю «шоб нє болєло».
На жаль, більшість населення України – то прості люди, через яких моя країна така саме проста, як шмат липкого сала на ринку у Глевасі, обліплений осінніми мухами.
«Беріть хароше сало!» — гукає до мене проста тітонька у фіолетовій кофті, сяючи золотими зубами.
«Так воно ж у вас гівняне…»
«А я вам нєдорого отдам, бо я вас узнала. А как встрєтітє в Кієвє Мураєва чі Рабіновіча, пєрєдавайтє прівєт, бо я за ніх голосовать буду. Молодци оні – за простой народ. Правду-матку про Порошенка рєжут! На чьорта нам та Європа? Нам би пєнсію побольше і долар по восємь, бо у дочкі крєдіт на квартіру… І цени на газ нє поднімать!»
Виборчий голос цієї тітоньки з Глевахи дорівнює голосу професора Києво-Могилянки, чи молодого ідейного «Азовця», чи модної сучасної дизайнерки одягу, чи айтішника у Каліфорнії, що спеціально поїде в українське посольство у Вашингтоні, аби проголосувати на наступних виборах.
Але якщо на виборах переможе «простий народ», то майбутня доля України – то гівняне, обліплене мухами сало на стихійному ринку провінційної Глевахи.
Нє….
Не люблю я простих людей і їхнє гівняне сало!
І вони відповідають мені взаємністю.
Так було, так є і так буде завжди.
Зрештою, нічого нового…
Антін Мухарський
