Культура

Час тече крізь пальці

Слава Україні.
Дехто каже, що я націоналіст. Невже аж так? У чому мій націоналізм? У любові до України? У осмисленні і примноженні українських цінностей?

У моїй ненависті до москворотих, ляхофілів, мадярофілів, румунофілів і шмоків? Як бачу з листування Стебницького-Чикаленка, слово НАЦІОНАЛІСТ на початку 20-го сторіччя мало неґативне значіння — це були антиукраїнці, чорносотенці. Переважно зі шмоків і малоросів.

Сто років минуло — і значіння слова не дуже то похитнулось. Чому? Бо з-за пліч так би мовити націоналістів визирає кровожерна антиукраїнська морда з-за порєбріка.

Тому я не націоналіст, я — українець: злиденний, гнаний і голодний. Можливості самореалізації мізерні, можливості заробити своїм талантом і розумом мізерні, а можливості досвіду і спромоги величезні.

Антиукраїнська машина ламає і трощить — дух у тобі, вартісність і силу. Витримаєш — постанеш перед Господом радісно. Не витримаєш — будеш у пеклі води шукати. І не знайдеш.

Героям слава.
Проблема українців у тому, що вони не творять середовищ, мафії, кодла, скішні. Коли українець вибивається у люди — на посаду, на можливості, він починає соромитись свого українства і не тягне за собою своїх.

Чому?
Скількох людей я привів у спілку письменників, у журналістику, у бізнес. І що? Хоч один (чи одна) подумали, а як там той фацет, що мені допоміг, де він, чи має кавалок хліба в руці?

Ні!
Але я все одно творитиму кодло і мафію з українців. Бо так робили мої великі попередники — Гулак, Стебницький, Чикаленко, Шраґ, Шемети, Лисенко, Антонович. І так робитимуть мої наступники. А тепер маємо прикрощі — Парубій у ВР, Кубів в уряді, Заєць і Філіпчук у міністерстві екології колись давно — не тямлять свого становища і не тягнуть своїх догори. А без підтримки своїх упадуть, як трухляві слупи, як упав Ющ, як паде поступово Порох.

Слава Нації.
Музичні враження — Моцарт, Шуман — концерти для фортепіяно з оркестром та 5 симфонія (1,2 частини) Чайковського. Добрі дириґенти — Богдан Івахів і Кирило Бистревський. Та особливою подією стало виконання концерту для скрипки з оркестром Арама Гачатуряна — чудово дириґував Кирило Семенченко, а партію скрипки виконувала Катерина Бойчук. Це щось неймовірне.

Останній раз чув цю музику років 25 тому на Київ-музик фесті. Саксофонова музика цікава і незвична — Павло Барабащук, Данило Довбиш і Станіслав Нідзельський справжні віртуози. Молодці. Концерт класу Юрія Іщенка теж вельми вартісний. Добра музика Віталія Вишинського, Євгена Дондука, Борислава Станка, Миколи Бучка-Колесника. Сам Іщенко мовив: «За правду не соромно постраждати. Не жалкую». Достойно.

Смерть ворогам.
Люди не чують одне одного, не тямлять своєї відповідальности, не усвідомлюють, як час тече крізь пальці. Час не пісок. Час не вода. Час — наша кров. Щодня. Щогодини мина.

Нерозлите учасно вино, не там і не тим подане, Україна без голови на світлині щасливих людей, нетяма і негрешність творять ворога з тебе самого. Коли сам собі ворог — це смерть радости, віри у себе і відчуття дороги. Пам’ятаймо про це.

Роман Кухарук
На світлині в тексті — малярство великого українського майстра Климента Редька

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.