11 січня 1998 року перестало битися серце великого українського поета Бориса Нечерди… Ми познайомились з ним у березні 1972 року, тобто 47 років тому.
Борисові було тоді — 33 роки, мені — шмаркачеві – 17.
А на початку 1973-го Борис подарував мені свою книгу «Літак у краплі бурштину», за яку його було «погромлено», як і багатьох його друзів-шістдесятників.
Напис на тій книжці вже багато років знаю напам’ять: «Олексійовичу! Обдарованосте! Хай цього року подаруєш свою. Будь мужнім і чесним. Твій Андрійович».
Він знав, що таке бути мужнім і чесним!
Так прожив своє недовге життя, так писав і так залишився у моїй і в нашій пам’яті.
У нещодавно завершених спогадах я багато пишу про Бориса та мої біля нього чверть століття. Він для мене — серед найкращих українських поетів всіх часів.
Як пізніше писав Ігор Римарук: «Ми не поети. Поети в землі».
І це правда. Тільки там і стають поетами. На жаль, чи на щастя — не знаю.
Тарас Федюк
