Звісно, кожен народ творить свої міфи — і про себе, і про інших. І намагається нав’язати свої міфи чужим народам. Як, ось, скажімо, те, що часто повторюємо про виняткову буцім єдність євреїв і про ще більш винятковий розбрат українців.
Правда ж, пам’ятаєте: «Де два українці — там три гетьмани»?
А давайте послухаємо стороннього — видатного британця Вінстона Черчілля: «Греки суперничають із євреями за те, щоб бути найбільш політично налаштованим народом світу. Байдуже, які безнадійні їхні обставини і яка тяжка небезпека для їхньої країни, вони завжди поділені на багато партій із багатьма керівниками, які борються між собою із відчайдушним завзяттям. Добре сказано, що там, де троє євреїв, там є два прем’єр-міністри і один лідер опозиції». (Вінстон Черчілль. Спогади про другу світову війну, т. 2. К., вид-во Жупанського, 2018, стор. 439).
Отож бо, не варто себе поїдати — ми не оригінальні.
До речі, про гетьманів — оте, де «два українці…».
Це — історичний казус.
Як відомо, українці своїх гетьманів періодично обирали, але з таким же завзяттям і скидали. Але їх продовжували звати гетьманами — так, як і сьогодні звемо президентами, які вже у відставці.
А коли Січ на Москву відряджала посольство, природньо, що делегацію формували з колишніх гетьманів, бо ті ж мали досвід. Московити за своєю вічною звичкою підслуховували послів у їхніх світлицях і торопіли, коли ті зверталися один до одного «пане гетьмане».
Московити не могли з дива вийти, адже у них один цар, а всі інші — його власність, як і земля. А тут ці «непонятні черкеси» з купою гетьманів! Звідси й пішло прислів’я: «Де два українці — там три гетьмани».
… Знову ж таки — і тут ми не оригінальні: точно таке прислів’я я чув у Литві: «Де два литовці — там три гетьмани».
Василь Чепурний
