Почитав вітальне слово Ярослава Ороса на адресу ювіляра Вадима Скуратовського («Могутній сіверянин»), і теж віншую сього поважного, мудрого чоловіка, але мене не лишила байдужим фраза автора, кинута, ніби ненароком, про Сашка-продажного… Я теж багато думав про цього чоловіка, і хочу переповісти дещо з життєпису мистця…
Олександр Довженко – той самий колишній учитель та боєць армії УНР, якого наприкінці 1919 року арештувала Волинська ЧК. Таких тоді стріляли на місці, але його завербували і влаштували викладачем історії та географії у школу червоних старшин у Житомирі. В квітні 1920 року був прийнятий до лав Комуністичної партії більшовиків України та призначений завідувачем Житомирської партійної школи.
Потім працював секретарем відділу Київського губнаросвіти, комісаром театру ім. Тараса Шевченка, завідувачем відділу мистецтв у Києві. В квітні 1921 року його викликали до Харкова – столиці УРСР – та відрядили до Варшави завідувати канцелярією українського радянського представництва – він уже дипломат!
На початку лютого 1922 року переведений на роботу в Берлін секретарем консульського відділу Торгового представництва УРСР. В квітні того ж року отримав дозвіл від властей на проживання в Німеччині і переїхав до Берліна, де навчався понад рік у приватній художній школі за рахунок Наркомосвіти УРСР.
В 1923 році, уже в представництві СССР в Берліні, одружився з Варварою Криловою, з якою мав стосунки 
ще з 1917-го. Але прожили вони недовго, до 1928 року…
В серпні 1923-го Довженко відізваний в Україну, до Харкова, де працював публіцистом та художником у газеті, став відомим у театральних колах, зацікавився кіно, і в 1926-му переїхав до Одеси, на кінофабрику. Саме в Одесі в кінорежисера Довженка з’явилось нове захоплення, «Олеся» – Єлєна Чєрнова, актриса-москвичка. Та через 5 місяців вона залишила його та повернулась до Москви (де в неї залишився чоловік та дитина)… Натомість невінчаною дружиною Довженка стала на сім років молодша за нього теж актриса-москвичка Юлія Солнцєва (справжнє прізвище Пєрєсвєтова), яку він згодом зробив кінорежисером (вона «одружилась» з ним лише за рік до його смерті, мабуть, щоб успадкувати майно).
Правда, всі 28 років життя з ним вона справно писала на нього доноси до органів державної безпеки (тоді це було не дивина, згадайте дружину поета Володимира Сосюри, агентку КГБ Марію Данілову)… Навесні 1933 року (перед Голодомором!) за наказом Сталіна Довженка викликали до Москви, і він назавжди покинув Україну…
В квітні 1934 року він написав листа Сталіну. Як писала тоді партійна преса, Сталін прийняв його «… ровно чєрєз двадцать чєтирє часа послє того, как пісьмо било опущєно в почтовий ящік». Потім – квартира в Москві, персональне авто (з водієм), ордєн Лєніна (березень 1935), державна дача в Пєрєдєлкіно, пізніше нічні прогулянки зі Сталіном біля Крємля – особистий друг (духівник) Сталіна…
В 1941 році – перша Сталінська премія I ступеня – (100 000 рублів) та звання полковника. 1943 рік – нагороджений ордєном Красного Знамєні. 1949-й – отримав другу Сталінську премію II ступеня – (50 000 рублів, таку ж премію отримала і кінорежисер Юлія Солнцєва (Пєрєсвєтова). В 1954-му нагороджений ордєном Трудового Красного Знамєні, в 1959-му – Лєнінська премія (посмертно).
Зумисно нічого не коментую… Розумному – досить.
P.S.
У 1994 році з нагоди століття з дня народження режисера Указом президента України Л. Кучми була заснована Державна премія в галузі кінематографії імені О. Довженка. У тому ж році Указом президента України Л. Кучми створено «Національний центр Олександра Довженка».
2012-го в Новій Каховці, в міському парку відпочинку біля Дніпра відкрито пам’ятник Олександру Довженку (президент В. Януковіч).
У вересні 2020 року, в День селища, в Сосниці відкрито пам’ятник Олександрові Довженку (президент В. Зєлєнскій).
Мені цікаво: а третій та п’ятий президенти знали – ХТО є ХТО?!
Анатолій Пінчук
