В ужгородському видавництві Олександри Гаркуші з’явилась збірка короткої прози з інтригуючою назвою «Пастка». Її автор — добре відомий не тільки у Закарпатті, а й далеко за межами краю, прозаїк, журналіст та науковець Михайло Рошко. Збірка тематично поділена на чотири розділи.
Перший розділ — це оповідання про любов. Дуже експресивні, сповнені вибухових почуттів та переживань. Видно, що автор знається на темі. Та й розкішна мова професійного філолога принесе читачеві величезне задоволення. Другий розділ — містичні оповідання. І це також природно та зрозуміло. Бо автор народився серед Карпатських гір, які здавна були джерелом містичних легенд та оповідок. Мольфари, чугайстри, 
вовкулаки та перевертні — персонажі карпатського фольклору добре знайомі автору. Весь цей самобутній спадок гірського краю сповна представлено в творчості Михайла Рошка.
Третій розділ став для мене справжнім психологічним випробуванням. В ньому — армійські оповідання. Це не просто розповіді про життя та побут у війську, а історії, в основі яких закладена страшна і потворна проблема — дідівщина. Тут — досвід служби у лавах радянської армії. Це було в далеких вісімдесятих. Важко навіть уявити собі ті стосунки, що були майже узаконені в тодішній армії. Мій розум не готовий прийняти такі речі, що суперечать самій суті людської гідності. Не знаю чи існує таке явище, як дідівщина в сучасному українському війську. Сподіваюсь, що ні. Мені б дуже хотілося, щоб описане автором, залишилося в минулому і зникло назавжди, як зникла держава, що породила такі збочення.
В четвертому розділі – новели з глибокими роздуми про речі близькі і сокровенні автору. В них він ніби розмовляє сам з собою і дозволяє читачу бути присутнім при тих дуже особистих «бесідах».
Книжка заглибила мене в якийсь особливий стан роздумів. Автор зумів збурити думки та почуття, які в нашому буденному перебігу життя є речами не «щоденного вжитку». Хоча їх важливість важко переоцінити.
Життєві засади автора перекликаються з моїми особистими життєвими принципами. Його думки дуже співзвучні з моїми. Багато з них хочеться виділити, як цитати та обрамити, щоб часом не забути в повсякденній рутині.
Бог сотворив нас для того, щоб ми, уподобившись йому, творили і дарували добро ближнім. А ще він заповів нам бути щасливими. Бо, як тонко підмітив автор: «Ви звернули увагу, який гріх не пробачається в християнстві? Знищення не чужого, а особистого життя. Тобто самогубство. Так само і особистого щастя… Зробити себе щасливим не менше (а може й більше) важливо, ніж «ощасливити» людство».
Впродовж всього життя нас супроводжують різні спокуси, в пастку яких ми, через слабкість людської натури, досить часто потрапляємо. Символічно, що на обкладинці книжки зображена дивовижна рослина діонея, яку ще називають венерина пастка. Це символ солодкої спокуси, якій так легко можна піддатися.
Галина Новосад
