Вуйко Дезьо спокійно мені пояснив:
«Віра – це для мене річ очевидна. Вірити – це просто і водночас надзвичайно складно. Ми маємо Книгу. Там усе написано чітко, зрозуміло і ясно. Здавалось би, не повинно бути проблем.
Але ж це не так.
І тут головна складність. Сила Книги в тому, що вона не підказка, вона не взірець, вона – образ життя. Я тобі казав, у чому її вічний наказ: «Той, хто дізнався – не просто дізнався. Він повинен змінитися».
Навколо цього і відбувається подальша дія. Багато людей, саме тому, що потрібно змінюватись, не хочуть пізнавати. Вони обмежуються обрядовим боком віри, їм легше виконати припис, ніж самому вчинити зміну. При цьому вони лукаво вважають, що віра полягає у традиції.
Вони хочуть, щоб їх поховали з Богом, але жити воліють без Нього. Люди шукають «зручного» бога, вони хочуть, щоб Ісус був подібним до них, але самі нічого не роблять, щоб наблизитись до Нього.
Інші добре розуміють, що саме Книга їм відкрила, – шлях до змін, до вдосконалення, до повноти життя. Але до таких зусиль вони не готові. Тому починають розмови про невіру, атеїзм. Для мене це очевидна картина, хоча б тому, що атеїзму немає без віри. Він просто вторинний, його самого по собі нема.
Це те саме, як шанувати яблука на дереві, але ігнорувати коріння, бо ми його не бачимо. А ще гірше, те коріння зневажати, коли садок не вродить, через наш недогляд. Є насправді небажання, неготовність людини «дізнатися і змінитись».
Я розумію, коли людина в цих умовах каже «я не хочу», або «я не можу», але це не означає і не є доказом «я не вірю». Бо ці люди поставили доцільність перед вірою, а насправді все навпаки. Життєва доцільність ніколи не спростує істинність віри».
Валентин Ткач, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
