Культура

Хай живуть раби!

Читав щось про суржик, і раптом до мене дійшло, що таке справжній суржик: це визначальна ознака раба!

У Олеся Донія на сторінці у Фейсбук є давня розумна стаття «Хай живе суржик!» — вона мені подобається, але це не заперечує сказаного вище. Бо живемо в такі часи, що треба робитись рабом, аби вижити фізично.

А чому, власне, я вирішив, що це ознака раба?

А тому, що раб — це людина, яка не вибирає. Вибирають инші, вибирають за неї, вибирають її, а вона не вибирає — немає в неї такої ні властивости, ні потреби. (От є ж, наприклад, люди, які не їдять сала, навіть із підсмаженою в соломі шкуркою).

Так от, є двомовне середовище, де кожна людина розмовляє якоюсь одною мовою, хоча володіє й иншою. Це нормальні люди. Але якщо в такому суспільстві є раби, то саме цей феномен спрацьовує: вибирати ніхто їх не примушує, а самі вони до такого подвигу нездатні. Зусібіч їм лізуть у вуха дві різні мови, але раб не може їх відділити одну від одної, йому важко, ліньки, та й навіщо? Він і так усе, що йому треба (а треба небагато) розуміє, инші розуміють його не гірше (а що там розуміти?). От і користується він почутими словами, реченнями, піснями, фільмами і т. д. без розбору.

А знаєте, що первісно означає слово «суржик»?
Це суміш пшеничного і житнього чи ще якого зерна. Не завжди є сенс їх розділяти, а тим менш викидати: для багатьох істот це прекрасна їжа.

Тому Доній фактично й проголосив: Хай живуть раби! Може, з них колись вільні люди будуть… Мені здається, це дуже гуманно. Це справжній шанс для маси духовних невдах.

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.