Його книжки виходили накладом понад мільйон примірників — уже цього факту вистачало б для уважнішого на нього погляду. Не кажу про те, що його збірка новел «Іду до Десни» мала би бути принаймні в кожній школі Чернігівщини. Адже вічно молода Десна — в серці кожного чернігово-сіверця.
Проте, коли я спробував знайти цю річ в електронному варіанті — не вдалося.
Мова про Василя Чухліба, оцього красивого чоловіка, родженого саме сьогодні, 19 липня 1941 року в селі 
Гнилуша (тепер Лебедівка Гончарівської громади Чернігівського району), що проживав у Соколівці, яка поруч. Вчився в Острі. Був журналістом на Київщині, редактором у київському видавництві, помер дуже рано — оце би тільки 80 років відзначав, а його нема вже з 1997 року.
Василь Чухліб увійшов в українську літературу як знаний майстер дитячої прози, а для дітей, як хтось казав відомий, треба писати як для дорослих, тільки краще…
Оскільки в павутині інету нема чухлібової Десни, отже, сину Тарасу — відомому історику — ще багато роботи, аби належно вшанувати батька…
Похований у Соколівці, де пройшло його дитинство.
Василь Чепурний
