Культура

Експериментальна крапочка Прилюка

Цими днями відзначаємо 100-річчя від дня народження Дмитра Михайловича Прилюка — професора, декана факультету журналістики Київського державного університету ім. Т.Шевченка, відомого редактора і публіциста, Людини з великої літери.

… Літо 1981-го було жарким у прямому і переносному значенні слова. Потрібно було скласти шість чи вісім шкільних іспитів (уже точно не пам’ятаю) і підготуватися до вступних до ВУЗу. За батьківською порадою завідуючого відділом листів та масової роботи районної газети “Червоний промінь” Г.І.Оліянчука я готувався до вступу у КДУ.

До числа шкільних медалістів мені було далеко, але на похвальний лист я чітко розраховував і докладав до цього усіх учнівських старань. Прагнення вартували серйозної роботи над собою, оскільки при вступі на факультет журналістики діяла на той час 9-бальна система: отримуєш на двох перших іспитах «п’ятірку» і «четвірку» — і ти достроково стаєш студентом, звільняючись від двох наступних іспитів.

Забігаючи наперед, похвалюся: 9-бальну «планку» мені вдалося навіть перестрибнути. На першому іспиті з історії – «5», на другому з української мови і літератури – «5». Додому «полетіла» радісна телеграма: «Я — студент. Приїду через два тижні після відпрацювання обов’язкової практики»…

Якщо чесно, то такий поворот долі мене трішечки навіть здивував. Якось уже дуже легко обійшлося з тими іспитами університетськими… Шкільний вчитель історії та суспільствознавства казав, що я не заслуговую і «трійки» (своя історія була — сімейна, до якої я не мав жодного стосунку), а тут професори поставили 5-ку!

… Усе загадкове стало явним через роки, коли ми з дружиною Ларисою працювали уже в редакції вінницької обласної молодіжної газети «Комсомольське плем’я».

До Ларисиних батьків, у Носівку Чернігівської області, разом із колишній нашим викладачем фотосправи М.А.Ляшенком — шкільним другом господаря хати — завітав і сивочолий професор. Щойно переступивши поріг і угледівши великий наш весільний портрет, Дмитро Михайлович зайшовся сміхом.

— Це ж треба такому статися — мій «експеримент», виявляється, одружився з вашою донькою?! — зауважив Дмитро Михайлович і розповів справжню історію з успішним вступом сільського хлопчини з багатодітної сім’ї, у якого крім бажання навчатися більше нічого й не було. — Під час творчого конкурсу, що передував іспитам, я звернув увагу, що у цього абітурієнта якесь незвичне, «циганське» прізвище і руки мозолясті-мозолясті, як у дорослого дядька, — продовжив свою оповідь наш декан. — Вирішив: давай поексперементую, що з нього вийде… Поставив відповідну крапочку навпроти його прізвища… І де вони зараз, ваші діти?

— У Вінниці, — відповів О.І.Комар, — у тамтешній «молодіжці»… Сергій уже навіть заступник редактора… Їх у колективі прийняли, визнали. Вони дуже задоволені роботою…
— Значить, мій експеримент удався, — підсумував мудрий Вчитель.

Залишається сказати одне.
Якщо є якісь невидимі канали зв’язку з тим світом, де зараз спочиває в Бозі Д.М.Прилюк, то просив би передати йому величезну подяку за ту експерементальну крапочку. Вона дала мені освіту, забезпечила роботою, завдяки їй ми з дружиною Ларисою познайомилися фактично у перший день свого навчання… Та крапочка, врешті-решта, дала мені в житті усе те, що маю!

На світлинах: Д.М.Прилюк на творчому конкурсі абітурієнтів; я на черговому засіданні робсількорів районної газети. У задумі (ліворуч) – Г.І.Оліянчук; декан вручає студентський квиток Ларисі Комар.

Сергій Сай-Боднар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.