Моя баба Марта казала: «М’ясо така страва, що згубити (зіпсувати) її не можна, як би не приготував». У діда Юрка була схожа приказка: «Вино, яке б не було ледаяке, годиться для пиття».
Направду філософія вина винятково оптимістична.
Все, що з ним відбувається непередбачуваного, тільки покращує його. Після тривалого транспортування морем за несприятливих умов виходить мадера. Якщо не встигли зібрати грона до морозу – айсвайн. Завівся на гронах грибок – сотерн або токайське асу. Змішали недолугі сорти – багатий купаж. Винниця заросла бур’янами-квітами – вино дістане особливий тон аромату…
Я із задоволенням прочитав роман Іво Андрича «Міст на Дрині», удостоєний Нобелівської премії. Але безліч разів перечитую його іншу річ – крихітну новелку «Вино».
Ось живильні краплини цієї прози.
«Приходить надія, смілива й несподівана, що плинне справжнє вино крихкої лози колись стане тільки невидимим запахом, а згодом минущий і непостійний аромат земного плоду перетвориться у чистий дух, який триватиме й вікуватиме невідомим для нас чином без кінця і змін. Ця надія – це те, що ніби останнє бачимо у всякому, доки тримаємо й зігріваємо холодний келих теплом своєї долоні, слухаючи буденну розмову буденних людей. І хвилина мовчання, доки роздивляємось променисту поверхню повного келиха, насправді є потаємним німим заздоровним словом тій нашій надії. Бо й у келиху найтемнішого вина відчуваємо слабкий і рухомий відблиск світла, ніби ледь прочинені двері у країну без звуку і знаку, без образу й вигляду, без усякого вина й захмеління».
… Вино наших споминів і наших надій.
Вино буднів і вино свят.
Вино слів і вино мовчання.
Вино радості і вино терпіння.
Вино пристрасті і вино любові.
Вино юдолі і вино мрії.
Вино пісні і вино молитви.
Вино сумнівів і вино духа.
Вино трудів і вино надиху.
Вино повноти нашого життя.
Даймо ж і йому, життю, перебродити у своїх лунких звуках і віщих знаках. Даймо і йому стати таким же відмінним, як вино серед усіх рідин. Відмінним від усіх інших життів. І відмінно-чудовим.
Мирослав Дочинець
