Із цікавістю прочитав анотацію Ганни Улюри до книжки «Звірослов» Тані Малярчук видавництва Лілея НВ. Там чорним по білому написано, що Шевченківської премії Малярчук не отримала, бо у Комітет був поданий рукопис… Брехня!
Рукописи ніхто не приймає для відзначення, тим більше на Шевченківську премію. Загребельним 
подавалася публікація в «Березолі», яку я організував. Зрештою, є лист Загребельного до мене, який я опублікував у «Тиші запитань» (2011), де письменник із сумом пише, що письменницька етика вимагала від студентки бодай слів подяки йому, яких він недочекався…
Я міг би розповісти, в який спосіб Малярчук подякувала мені в книгарні «Є», коли ми випадково там зустрілись. Але це було так, ніби зустрілися невинно обмовлений зі старим знайомим, який не хотів, аби його впізнали, тому цієї зустрічі не було. Я її викреслив.
Оця нібито необов’язкова брехня і ставить знак питання до усієї прози Малярчук, яка, задля піару, переступить через кожного, хто шпортається під її ґеніяльними п’ятами.
Євген Баран
