Сьогодні, у Всеукраїнський день бібліотек, пригадав, як я колись студентом намагався щомісяця прочитати мінімум 25-30 книг поезії та прози. Після закінчення Київського університету, як випускник, який не мав прописки у столиці, потрапив за розподілом у село Горностайпіль Чорнобильського району. Я б, можливо, й досі там викладав…
Але моє життя кардинально змінила сільська бібліотека! Я щотижня по МБА (міжбібліотечний абонемент) замовляв у село масу потрібної для мене літературознавчої літератури («Теорія стилю» і т.п.). Бувало, приходило за раз 15 книг!
Одне слово, «замучив» бібліотекарку!
Але така моя читацька активність не залишилася непоміченою, оскільки замовлення йшли на Чорнобиль, а вже звідтіля на Київ, Москву, Ленінград. Районне начальство вирішило «прихватизувати» такого кадра для райцентру: може, з нього вийде перспективний співробітник відділу пропаганди РК КПУ!
Ще не закінчився навчальний рік, а до мене приїхав «сват» — заступник редактора чорнобильської газети Василь Лісовий… Так почалися мої редакційні будні…Оскільки я не полишав зв’язок з МБА у Чорнобилі, у Катеринополі, у Бобровиці, то якось так швидко вийшло, що я опинився у кріслі редактора чернігівської молодіжки… Стало менше часу на походеньки до бібліотеки!
Та згодом зацікавився темою Батурина, Івана Мазепи. І знову капітально «застряг» у бібліотечних нетрях, аби зрозуміти, що насправді відбувалося у гетьманській столиці 1708 року.
Я співчуваю тим, хто не ходить до бібліотек! Бідні люди, окрадені!
А бібліотекарям дякую не тому, що вони кардинально змінили моє життя, дякую їм за те, що я у постійному відчутті ГОЛОДУ на розумну книгу, на нові відкриття в ній… Я й досі «мучитель» бібліотечних працівників. Хай їм щастить на «чомучок», пошуковців, особливо «голодних» читачів! Зі святом ВАС, друзі і колеги!!!
Сергій Павленко
