Не бійся робити того, чого не вмієш.
Тебе не розчарує результат, бо ти ж не вмієш. Ти ні з ким не конкуруєш, бо ти не вмієш.
Від тебе ніхто нічого не вимагає і не чекає, бо ти не вмієш.
Ти можеш робити те, що хочеш і як хочеш, бо ти не вмієш так, як треба.
Коли робиш те, що не вмієш, це не робота, радше – спроба, розвага, пригода. Бути невмілим цікавіше й веселіше, бо в нього все попереду.
Невмілі більш вільні й розкуті в своїй невмілості, ніж умілі в своїй регламентованій умілості. Коли робиш не вміючи, ти помічаєш свіжим оком те, чого не бачить той, який уміє.
Той, хто не вміє, має щасливий шанс навчитися вміти. А той, хто вміє, не має вже цієї цієї нагоди, натомість має нудну звичність певності і прихований смуток досвіду.
Не вміючи ти можеш зробити щось інше, незвичайне, несхоже ні на що. Щось таке, що відхиляється від норми.
Всі великі відкриття в цьому світі зробити ті, що не вміли, але вони не знали, що не вміють.
Той, хто не вміє, – він яко Ной, котрий не був корабелом, яко Давид, котрий не був поетом, як Америго Веспуччі, котрий не був американцем, як тесля з Назарету, який до того, як зійти на дерев’яний хрест, не був нашим Богом. І навіть Батько його починав творити не з чогось, а з нічого.
Той, хто не вміє, більше є собою і з собою, ніж той, хто вміє те, що вміють інші й намагається бути як інші. А той, хто не вміє, – вже цим є інший. Бо вміти – не означає знати. Знати – не означає мати. А мати – не означає бути.
… Тому даруйте за невміло написані ці рядки.
Мирослав Дочинець
