Переглянув у кінотеатрі «Пекельну хоругву»… З кінотеатру вийшов у бадьорому настрої переможця. А це головний ефект, який, на мою думку, має нести український фільм в часи непростих національно-визвольних змагань українців.
Фільм веселий, щирий, дотепний, подекуди може навіть десь по-дитячому наївний, але це дуже зворушлива наївність, позбавлена пихи і цинізму. Фільм культивує найкращі з наших традиційних українських моральних цінностей — мужність, силу духу і гідність, стверджує аксіому: «Козацькому роду — нема переводу!»
Всі актори у фільмі грають органічно, легко. Чорт — є органічне уособлення зла. Козак Семен і його батько Михтод — органічне втілення добра.
У фільмі присутні хоч і нескладні, але цікаві спецефекти. Мені чи не найбільше сподобався фрагмент, коли янголи супроводжують козацькі душі після загибелі у бою на небеса, де Святий Петро і Чорт стоять кожен біля свого потойбіччя, ніби як на умовному КПП, де «фільтрують» небіжчиків: цього в рай, а того — до пекла.
І Святий Петро твердо та впевнено констатує, що всі козацькі душі потрапляють у рай, бо живуть по совісті і честі, заперечуючи таким чином нападки зажерливого підступного Чорта, що прагне козацькі душі прибрати собі.
Глядачі реготали від душі.
Фільм пістрявіє крилатими фразами, які можна розбирати на цитати. Наприклад, козак Семен, викрадений Чортом, потрапивши у пекло, гидує виглядом цього відхожого місця, мовляв що це за місце таке паскудне – чи не московія?
Усілякі нападки критиків на фільм у різноманітних варіаціях (шароварщина, дешеві костюми і т.д.) логічно важко пояснити: або це надмірна вибагливість, або заздрість, або бажання хайпонути, або вода на млин ворожої агентури.
Щиро дякую за роботу Сошкові Лірнику, Андрієві Ляшук та усій знімальній групі з акторами включно!
Якщо ви не ворог України, не заздрісний цинік і не чванько – обов’язково сходіть на цей фільм, не пожалкуєте!
Сашко Кучеренко
